|
«Херсон вільний! Херсон – це Україна! Українці та українки вдома!» – на 264-й день війни довгоочікувано пролунало звідусіль. Херсон нарешті повернувся додому. І хоча гуманітарна ситуація там досі ускладнюється безперервними обстрілами рашистів, проте стабілізаційні заходи в місті тривають.
Залізничники з Херсона, які нині рятуються від війни в Одесі, розповідають про пережите і про надану від АТ «Укрзалізниця» та профспілки підтримку, яку за рішенням регіональної філії «Одеська залізниця» та дорожньої профспілкової організації виділено спілчанам.
Це історія однієї з багатьох родин, які залишили свій дім і поїхали у невідомість, аби вберегти життя.
«Я працюю в колійному господарстві. Разом з чоловіком проживали в Херсоні. Від початку повномасштабного вторгнення російських військ, з 24 лютого, рідне місто опинилося під окупацією, – важко згадує той день Світлана. – І тут наше життя перевернулося: все стало з ніг на голову. Ані роботи, бо саме поблизу нашої дистанції розташувалися російсько-окупаційні військові частини. Ані продуктів харчування, бо усі магазини не працювали та й підвозу продуктів не було. Ані можливості придбати необхідні ліки, бо аптеки теж були зачинені. В цілях безпеки усі вікна затягнули темною щільною плівкою для кращого світломаскування. Під час повітряних тривог ховалися в підвалі будинку, де збиралися усі сусіди. Ділилися один з одним хто чим міг. Було багато дітей, тому спочатку годували їх. Вдень стояли по кілька годин в черзі за питною водою, бо вдома з кранів текла тільки технічна, під ворожими прицілами бігли на інший кінець міста за масло та молоком, а перші кілька тижнів взагалі намагались не виходити».
Світлана з чоловіком мешкали над самим Дніпром. І неодноразово чули гуркіт важкої техніки, яка рухалася в бік Чорнобаївки. На наше запитання, чи можливо було якимось чином виїхати, Світлана відповіла:
«В перший же день з’явилися блокпости окупаційних військ. Багато хто намагався вивезти дітей. Дехто виїхав, а дехто – не міг. Моїх знайомих повертали чотири рази. Ми витримали в окупованому Херсоні 51 день, більше вже не змогли. Зібрали деякі речі і разом з колегами та їх сім’ями вирішили спробувати. Дорога була дуже складною: зо два десятка ворожих блокпостів, рухалися околицями, кілька діб. В одній машині дитина, в іншій – троє. Їдемо, а над нами летять снаряди, постійно десь щось горить і вибухає. І ось, бачимо… ще блокпост, але там наші хлопці. Ви не уявляєте це відчуття. Ми вибігли з машин, почали їх обіймати, плакати від радості і безмежної вдячності за порятунок».
На щастя, Світлана разом з чоловіком вбереглися. Змогли дістатися до відносно спокійної Умані, невдовзі перебралися до Чернівців.
«Це було 14 квітня, як ми потрапили на Буковину. Винайняли житло, стали на облік як внутрішньо переміщені особи, почали отримувати допомогу і продуктові набори від міжнародних організацій. А влітку, 20 липня, чоловіка направили на роботу в Одесу. Тепер ми мешкаємо тут, і орендуємо квартиру. Я влаштувалась на залізницю інженером з підготовки кадрів, тут мене тепло зустрів прекрасний, привітний колектив. Дякую їм за це! Тепер і я вже підказую колегам, які вимушено покинули свої домівки і знайшли прихисток в Одесі», – поділилася змінами у своєму житті жінка. І доповнила: «Мій колектив разом з відділом кадрів та головою первинки структурного підрозділу підказали, що є можливість подати документи і отримати допомогу на оренду житла в рамках спільної постанови Укрзалізниці та профспілки. Так і зробила. Одеська дорожня профспілкова організація відразу відреагувала і виділила необхідні кошти. Повірте, це дуже допомогло в нашій з чоловіком ситуації. Тому дякую усім причетним!»
Залізничниця окремо звернулася зі словами вдячності до українських воїнів за надзусилля у визволенні Херсона. А також до усіх херсонців, хто був в окупації і не пішов на співпрацю з окупантом: «Ви – справжні герої! Ви пройшли через дуже страшні речі і попри це зберегли здатність не підкорюватися за свою волелюбність. Цей вогонь українців нікому не загасити. Шляхами добра – до Перемоги!»
|
