Профспілка залізничників і транспортних будівельників України

«У кожного своя мудрість» (казка)


Галина ТКАЧ
 
Стояла літня спека. Навіть грайливий вітерець, здавалося, втомлено заснув між вітами. У повітрі пахло медом і скошеною травою. А у дворі, під розлогою липою, сидів дідусь і щось майстрував: чи то свищики для дітей, чи ще якісь забавки. О! Він був на них великий мастак, тому довкруж нього завжди юрмилася дітвора. Дідуся поважали всі у дворі, бо казали, що він дуже мудрий. "А мудрість за гроші не купиш", – говорили люди. "Воно-то й гроші б на старість не завадили. Та які тепер гроші у пенсіонера?", – нарікала баба Ганна. 

Якось дідусь розповідав дітям про липу, яку він посадив з маленького паростка ще хлопчиком. "А лише погляньте яка виросла!" Він піднімав погляд до її верховіть, і на обличчі з'являлася щира посмішка. Потім дідусь хмурився, наче все його життя знов оживало в пам'яті. І лише добрі сірі очі світилися мудрістю. 
   

 А липа грайливо шелестіла листочками, кидала густу тінь. Здавалося, кращого місця немає ніде на землі.

 Якось на тій липі оселилася пташка. Вона хоч теж чула про дідову мудрість, та ніяк не могла збагнути, в чому вона. Можливо, у сивих вусах дідуся, тому він часто торкається рукою до них, коли щось згадує. 

Де й собі взяти мудрості, щоб все своє життя, до останньої миті, в щасті прожити", – гадала пташка.

Не довго думала маленька, змахнула крильцями і полетіла в світ широкий, мудрості шукати. 


Летіла вона над широкими, безкраїми ланами, де ще вчора колосилась пшениця, і кінця-краю їм не було видно. А ось уже й жнива. І кожний обважнілий колос низько вклонявся землі за силу, а людям - за працю. Мудрим людям. Бо лише мудрі люди здатні примножити багатства на цій благодатній землі.
Притомилася пташка, присіла на краю стерні.

Та що це? Там метушились якісь дивні руденькі клубочки.

Вони набивали собі побільше зернят за щоки і кудись несли. А найбільший серед них і, мабуть, наймудріший, наспівував веселу пісеньку:
Я – ховрашок, я – хитрячок,
Своїх навчаю діточок:
Те, що сьогодні не з'їси –
Усе на завтра припаси.
Сам за щоками я ношу,
Ні в кого їсти не прошу. 
                     
"В цьому, мабуть, і є мудрість цих маленьких звіряток, – подумала пташка, – адже вони дбають і про завтрашній день". 

Вхопила пташка кілька зернят і полетіла своєї мудрості шукати.

Летіла, летіла, крильця натомила, водиці шукала, бо спрага діймала. А внизу пустеля: ні травинки, ні росинки, тільки гарячий пісок. Як пташці прожити? Кому її мудрості вчити?

Аж ось вздовж пустелі щось рухається. Це верблюди і люди з ними. Підлетіла пташка ближче, прислухалась, що фиркає верблюд з двома великими горбами:
Хоч важко все нести в горбах,
Я весь обвішаний в торбах.
Нелегко по пустелі йти
І на собі горби нести,
Але на тиждень є запас ,
Я не проситиму у вас. 
                  
Ось який мудрий верблюд. Мабуть, у горбах його мудрість. Він несе у них запас на цілий тиждень. Терпляче переносить труднощі, вірно служить своєму господарю, і той дбає про нього: нагодує, напоїть досхочу, ніколи не скривдить на старість. 
Спробувала пташка і собі щось припасти, та тільки змахнула крильцями, і все розгубила. "Це мудрість верблюда, – збагнула вона, – а я полечу далі, своєї мудрості шукати".

Вже крильця німіли, кінчалися сили, та пташка летіла, бо море узріла. Там сонце за обрій спочити лягало, останній промінчик пташині послало.

Де плескали хвилі і розмивали береги, помітила пташка щось таке, чого не бачила ніколи в житті. Воно вигравало різними барвами, сліпило очі. Підхопила пташка в дзьобик і понесла на вершину скелі, щоб заховати те, що подарував їй сонячний промінчик.

Та на лихо, сорока в цей час ще не спала. Злодійка вже думала, як викрасти скарб. Тільки наблизилась вона до чужого щастя, як великий камінь упав перед нею і закрив шлях. А відлуння ще довго котилося над горами:

Геть, сороко, геть, злодюго,
звідси йди! Від украдених скарбів
добра не жди. Не навчилась ти по правді
в світі жить. Йди на смітнику шукай,
що там лежить.

Які похмурі і непривітні, на перший погляд, ці скелі, а як мудро поступили вони. Мабуть, віками вони навчалися цієї мудрості.

Подумала так пташка і оповив її глибокий сон.

А уві сні бачила вона ховраха, який навчав своїх дітей працювати і думати про завтрашній день. Снився їй і верблюд, начебто він отримав велику винагороду за свою працю. А сорока літала по всьому світу і тріскотіла, що не треба зазіхати на чуже добро. І то була її єдина мудрість. Важка, але теж своя. Без своєї мудрості в цьому світі не проживеш.

То був довгий і дивний сон, хоч скільки того сну у маленької птапіки? Перший сонячний промінчик – і пора вставати.

Довго ще по світу пташка літала, мудрості усюди шукала. Та на чужині їй тяжко було жити, і ні з чого гніздечка там звити. А для кого там своїх пісень співати? Ні, не треба так далеко мудрості шукати.

Повернулась вона назад до своєї розлогої липи і почала на ній гніздечко вити. У землю насіниночку поклала, щоб там маленька липка проростала. Невдовзі у гніздечку з'явилися пташенята, і почала їх мудрості пташиної навчати:
Коли зміцніють крильця в вас,
Ви не гайте марно час,
Гніздечко тепле треба звити,
Мале деревце посадити,
Зростити треба діточок,
Навчити добрих казочок... 
       
Дідусь все вислухав і від себе додав :

А ще повинні усі знати — Про старість замолоду дбати.

"А чому так, дідусю?" – запитала Оксанка.

"Ти лише поглянь, Оксанко, як кожного ранку, твої батьки поспішають на роботу, ти – до школи, сестричка Катруся – в садок, і лише я нікуди не поспішаю, бо я вже на пенсії", – відповів дідусь.

"А що таке пенсія?", – перепитала Оксанка.

І дідусь розповів, що коли був молодим, він працював на залізниці, як і його батько. Той будував залізничні мости через Дніпро, а от прадід – водив потяги, коли ще тільки-но будували київський вокзал.
 
   

"Славний наш рід залізничників, – задоволено усміхнувся дідусь. Щоправда, тепер я вже пенсіонер і отримую винагороду за свою працю. То і є пенсія. Та мізерна вона, бо... так склалося. Хоч колись, – казав дід, – існували пенсійні каси, щоб заощаджувати гроші на старість. Мудрими були наші прадіди...", – подумавши, додав дідусь.

"Та нашому роду – нема переводу. Ви лише погляньте, любі мої, як всю Європу пронизують швидкісні магістралі. За ними - майбутнє!  


А ваші батьки, які працюють на залізниці, заснували пенсійний фонд "Магістраль", в якому будуть накопичувати свої кошти. Так зараз у всьому світі роблять", – мудро мовив дідусь, торкаючись кінчика свого вуса.

"Тепер я знаю те, що всі повинні знати – про старість треба замолоду дбати!" – вигукнула Катруся, сплеснула в долоньки і щиро обняла дідуся.

Слухала це пташка, але тепер вона розуміла, що то людська мудрість, і її має знати Оксанка, Катруся, їхні мама й тато, і всі ті люди, які часто проходять повз липу. А часом вони спиняються під її кроною, щоб поговорити про щось своє, про сьогодення і майбутнє.

Бо в кожного своя мудрість.
 
 

Наші інформаційні ресурси

Вісник профспілки
 
YouTube канал профспілки
 
Приєднуйтесь до нас у Facebook

Сторінки профорганізацій

 Email_1.png
E-mail:

This e-mail address is being protected from spam bots, you need JavaScript enabled to view it  - З ТЕХНІЧНИХ ПРИЧИН ТИМЧАСОВО НЕ ПРАЦЮЄ!
(загальний відділ – приймальня)

    This e-mail address is being protected from spam bots, you need JavaScript enabled to view it  - ДЛЯ ОФІЦІЙНОГО ЛИСТУВАННЯ 
(відділ інформації)

Адреса:
03049 м. Київ, Повітрофлотський пр-т, 15а 

Зворотній зв'язок


   Форум профспілки  
 
 

Опитування

Який розділ вас цікавить?

Лічильник



Головна Контакти Пошук

Фотогалерея


Розширене засідання професійної секції працівників вагонного господарства (15.07.2020)

Електронний профспілковий квиток

 

VISA_profkvytok.jpg

 

banner_vuso.jpg 

ФПТУ

FPTU_2.jpg
Zalp.org.ua  :Головна >> Напрямки діяльності >> Соціальний захист >> Пенсійне забезпечення >> «У кожного своя мудрість» (казка)
Контакти:
03049 м. Київ, Повітрофлотський пр-т, 15 А
тел/факс(044) 465-00-79