Профспілка залізничників і транспортних будівельників України

РОЗДІЛ VI

ЛІДЕРИ ПРОФЕСІЙНОЇ СПІЛКИ ТА ДОРОЖНІХ КОМІТЕТІВ

 

 

  Голови Центрального комітету професійної спілки залізничників

 

 

 Переверзєв Володимир Миколайович

У 1905-му брав активну участь у створенні Всеросійської Залізничної Спілки, і на І з'їзді спілки у квітні 1905 р. обраний головою Центрального Бюро ВЗС. Виступив ініціатором і організатором проведення жовтневого і грудневого Всеросійських залізничних страйків.

  У грудні 1905 р. був заарештований, а на початку 1906 р. звільнений за Найвищим Повелінням без права працювати на залізниці. 

 

 Орєхов Михайло Дмитрович  

У жовтні 1905 р. обраний головою з'їзду працівників пенсійно-страхових кас залізниць. Очолив делегацію з'їзду на зустрічі з графом Вітте – головою царського уряду, яка передала вимоги, висунуті з'їздом щодо поліпшення життя залізничників. У грудні 1905 р. М.Орєхова було заарештовано, але він утік за кордон.  

 

  Малицький Олександр Леонідович

У березні 1917 р. обраний головою місцевкому Московсько-Виндавської залізниці, потім – головою Головного дорожнього комітету, одночасно виконував посаду Головного комісара. 20 березня був обраний головою Центрального виконавчого комітету залізниць Московського залізничного вузла. Активно брав участь у роботі Всеросійської конференції й Установчого з’їзду залізничників. На з’їзді його було обрано відповідальним секретарем, а у серпні – товаришем Голови Викжеля. 

 П’ятницький (Таршис) Йосип (Осип) Аронович

Учасник збройного повстання в Москві в 1917 р., у листопаді 1917 р. був обраний головою правління профспілки майстрових і робітників.

 У березні 1919 р. на Всеросійському з'їзді залізничників був обраний головою ЦК профспілки (Цекпрофсож).

 Розенгольц Аркадій Павлович

На ІІ з'їзді профспілки залізничників у червні 1920 р. його обрано головою Цекпрофсожу.

Заарештований у жовтні 1937 р., у березні 1938 р. був засуджений до вищої міри покарання – розстрілу. Реабілітований у лютому 1988 р.

 Платонов Анатолій Олександрович

Був делегатом І Установчого і Надзвичайного з’їздів Всеросійської Залізничної Спілки, член Викжеля, займав активну позицію на підтримку професійних спілок, після розколу Надзвичайного з’їзду очолив новостворену Всеросійську раду залізничних професійних спілок. Після ліквідації Ради в 1919 році активно працював у апараті ЦК спілки залізничників.

 Жук Олександр Васильович

З 1902 року брав участь у робітничому русі, член страйкому станції у жовтні–грудні 1905 р. У листопаді 1905 р. обраний делегатом на дорожній з’їзд, а згодом – членом Головного комітету залізниці. За участь у грудневому страйку в січні 1906 року був заарештований і перебував у в’язниці 5 місяців. Випущений під заставу.

У червні 1917 р. обраний до правління учкпрофсожу залізничної спілки. На дорожньому з’їзді профспілки обраний делегатом на Надзвичайний Всеросійський залізничний з’їзд де обраний головою з’їзду та головою Всеросійського Виконавчого Комітету Залізничників (Викжедору).

У1932 р. виключено з партії і репресовано, 26 грудня 1989 р. – реабілітовано.

 Троцький (Бронштейн) Лев Давидович

 З березня по грудень 1920 р. – нарком шляхів сполучення, а 3 вересня 1920 р. на об'єднаному Пленумі був обраний головою ЦК профспілки залізничників і водників (ЦЕКТРАН); обіймав цю посаду до 22 березня 1921 р.

Останні роки проживав у Мексиці, де був убитий за поліпичні переконання іспанцем Р.Меркадером за завданням НКВС. 

 Рудзутак Ян Ернестович 

У березні 1921 р. на І об'єднаному з'їзді залізничників і водників його обрано головою ЦК Цектрану. У лютому 1922 р. він повернувся на роботу до ВЦРПС, брав участь у роботі делегації під керівництвом Чичеріна на Генуезькій міжнародній конференції.

У 1937 р. був виключений із партії, заарештований, засуджений і розстріляний.

 

 Сухомлин Кирило Васильович 

У 1917–1920 рр. брав активну участь в організації профспілок на Забайкальській та Амурській залізницях. Обирався членом Головного Дорожнього Комітету, головою райпрофсожу Далекосхідного об’єднаного комітету профспілки.  у 1922 р. очолює Південбюро ЦК залізничників, потім Укрбюро ЦК профспілки залізничників. У січні 1925 р. його обирають головою створеного на з’їзді Всеукраїнського центрального правління (ВУЦП) профспілки залізничників.

У 1938 р. виключений з партії, заарештований і засуджений, у серпні 1938 р. розстріляний. У серпні 1955 р. – реабілітований. 

  Андреєв Андрій Андрійович 

У 1922 р. на VI з'їзді профспілки залізничників його обирають головою ЦК профспілки, на цій посаді він працював до січня 1928 р., потім був переведений на партійну роботу до ЦК РП(б).

 

 Маслов Козьма Олександрович  

У 1919 р. К.Маслова обрано головою Харківського учкпрофсожу, у 1920 р. – головою Харківського райпрофсожу, у березні 1921 р. – головою дорпрофсожу Південної залізниці, у жовтні 1926 р. – головою Всеукраїнського комітету профспілки залізничників.  

 Виростков Іван Олексійович 

З 1921 р. до 1925 р. – відповідальний секретар дорпрофсожу Південних залізниць, із 1925 р. до 1927 р. – відповідальний секретар Всеукраїнського комітету профспілки залізничників, у 1927–1928 рр. – голова дорпрофсожу Донецької залізниці, з 1928 до 1930 рр. – голова ВУКу профспілки залізничників, у 1930–1932 рр. – відповідальний секретар ВУКу, у 1932–1933 рр. – нарком праці УРСР, у 1933–1935 рр. – відповідальний секретар ВУКу. 

В 1937 р. виключений з партії, засуджений, у жовтні 1937 р. розстріляний, 24 листопада 1956 р. реабілітований. 

 Амосов Олексій Мефодійович 

У 1917–1919 рр. працював секретарем і товаришем голови ЦК спілки майстрових і робітників, у 1920–1921 рр. обирався членом президії Цектрану, у квітні 1921 очолив Південбюро Октрану (Харків), а в листопаді 1921-го на Першому Всеукраїнському з’їзді залізничників був обраний до складу Південного обласного комітету транспортників України (Південоктран), ставши його головою. Наприкінці 1922 р. відряджений до Москви, де і працював в апараті Цектрану, а потім у ЦК профспілки залізничників, із 1928 по 1931 р. обирався головою ЦК профспілки залізничників.

У 1937-му виключений із партії, у 1938 розстріляний, 10 листопада 1956 р. – реабілітований. 

 Михайленко Яків Ісаакович 

У 1920 р. обраний головою учкпрофсожу станції Боготол Томської залізниці. З 1921 р. до 1927 р. був головою Томського дорпрофсожу, у 1927–1929 рр. працював головою дорпрофсожу Катерининської залізниці. З 1929 р. до 1930 р. був головою Всеукраїнського комітету профспілки залізничників.

У 1938 р. виключений із партії, заарештований і засуджений, у березні 1938 р. розстріляний. У червні 1957 р. реабілітований.

 Бегайло Роман Олександрович

З вересня 1930 р. до лютого 1932 р. – голова Українського комітету профспілки залізничників. У 1932 р. почав працювати парторгом Катерининської залізниці. У жовтні 1932 р. був обраний секретарем Вінницького обкому КП(б)У.

В 1937 р. виключений із партії, заарештований і засуджений, у вересні 1938 р. розстріляний, у 1957 реабілітований.

 Гулий Костянтин Макарович

У робітничому русі брав участь з 1905 р. Був першим головою Харківського УЧК профспілки, потім головою Правління профспілки робітників та службовців Харківського залізничного вузла. З 1926 р. – Міністр праці УРСР. У квітні 1932 р. на V пленумі ЦК профспілки залізничників обраний головою ЦК профспілки залізничників.

У 1937 р. виключений із партії, заарештований, засуджений і в жовтні 1937 р. розстріляний. Реабілітований у квітні 1957 р.

 Цихон Антон Михайлович

На VI пленумі ЦК профспілки залізничників 28 серпня 1933 р. обраний головою ЦК профспілки.

У серпні 1938 р. заарештований, у березні 1939 р. засуджений і розстріляний. У серпні 1954 р. реабілітований.

  Володін Василь Гаврилович

З 1923 р. до 1931 р. – начальник політуправління в Закавказькому, Московському військових округах, у серпні після демобілізації призначений начальником політвідділу Омської залізниці. У листопада 1934 р. обраний головою ЦК залізниць Півдня. 

 Стєклов Михайло Миколайович 

У 1933 р. мобілізований на залізничний транспорт і обраний головою дорпрофсожу Жовтневої залізниці. У червні 1936 р. обраний головою ЦК профспілки робітників залізниць Півдня.  

 

 Красніков Борис Іванович

У 1947–1948 рр. Б.Красніков – голова ЦК профспілки робітників Півдня. Після об’єднання профспілок залізниць його призначено головним редактором газети “Гудок” (Москва).

 Карягін Валентин Якович

З 1920 р. по 1937 р. працює у вагонному депо в Ленінграді; з 1937 р. – секретар парткому; у листопаді обраний головою дорпрофсожу Жовтневої залізниці, а через два місяці – секретарем ЦК профспілки робітничих залізниць Центру. З 1948 до березня 1949 р. і з 1950 р. до травня 1951 р. був головою ЦК профспілки залізничників.

 

 Шевченко Андрій Іванович

 1931–1932 рр. – заступник начальника депо Гречани Південно-Західної залізниці; 1933–1940 рр. – на науковій роботі в інституті, з 1941 р. – секретар райкому, 1944–1945 рр. заступник секретаря обкому, 1945–1949 рр. – відповідальний працівник ЦК ВКП(б), у квітні 1949 р. обраний головою ЦК профспілки залізничників; 1951–1962 рр. – секретар ВЦРПС.

 

 Чередниченко Євген Трохимович

1951–1970 рр. – голова ЦК профспілки залізничників. 1970–1975 рр. – секретар Всесвітньої Конфедерації профспілок, у 1975–1986 рр. – консультант міжнародного відділу ВЦРПС.

   Ковальов Микола Іванович  

Був головою ради профспілок Дніпропетровської області. З 1970 р. по 1985 р. – голова ЦК профспілки залізничників. У 1973–1985 рр. – віце-президент МОП транспортників. 

   

 Шинкевич Іван Артемійович

З 1985 по 1998 р. обіймав посаду голови ЦК профспілки залізничників і транспортних будівельників.

 

Голови профспілки залізничників і транспортних будівельників незалежної України 

 

   Чорномаз Анатолій Володимирович

З 1 січня 1970 р. обраний відповідальним секретарем, а з 14 грудня 1974 р. – головою дорпрофсожу Донецької залізниці. У 1990–1991 рр. очолював роботу з організації галузевої профспілки. На Установчому з'їзді (січень 1992 р.) і на II з'їзді (жовтень 1996 р.) профспілки залізничників і транспортних будівельників України обирався головою Ради профспілки, з квітня 2001 р. по серпень 2005 р. працював радником Ради галузевої профспілки. 

 

 Ткачов Вадим Мар'янович

У 1972–1975 рр. – голова місцевкому вагонного депо Одеса-Застава І. З 1982 р. по 1996 р. – голова Одеського райпрофсожу. У 1996 р. - голова дорпрофсожу Одеської залізниці, а у квітні 2001 р. на засіданні Ради профспілки – головою Ради профспілки залізничників і транспортних будівельників України. На ІV з’їзді профспілки у 2001 р. знову обрано Головою Ради профспілки. На установчій конференції профспілок транспортників України, що відбулася  у травні 2003 року, В.Ткачова обрано Головою Федерації профспілок транспортників України. У грудні 2006 р. на V з’їзді профспілки його обрано Головою профспілки залізничників і транспортних будівельників України.

   

Голови дорожніх комітетів профспілки
залізниць України

(1920–2005 рр.)


Дорожній комітет профспілки Вінницької залізниці
(1939–1953 рр.)

Косаківський Давид Петрович, народився в 1906 р. у місті Жмеринці, єврей, із робітників. З 1924 р. працював робітником на залізничному транспорті, закінчив залізничний робфак і курси при політуправлінні НКШС, член партії з 1929 р., працював на комсомольській роботі й у політвідділі, з 1937 р. до 1939 р. – голова Жмеринського райпрофсожу, у 1939–1940 рр. працював завідувачем культвідділу в дорпрофсожі Південно-Західної залізниці. У 1940 р. обраний головою дорпрофсожу Вінницької залізниці, з вересня 1941 р. до травня 1943 р. – заступник начальника вагонної дільниці станції Картали Південно-Уральської залізниці, з 1943 р. до 1947 р. – знову голова Вінницького дорпрофсожу.


Плаксієнко Микола Іванович, народився у 1901 р.  у селі Братському Херсонської губернії в родині селянина, українець, освіта середня, в партії з 1926 року. З 1919 по 1945 р. служив на різних флотах, за участь в обороні Севастополя і Радянського Заполяр’я його нагороджено орденами і медалями, з 1945 – полковник у відставці. У березні 1945 року обраний секретарем партбюро управління Вінницької залізниці, з червня 1947 по лютий 1949 р. працював головою дорпрофсожу.


Жирников Костянтин Ілліч, 1906 р. н., з родини службовців, росіянин, освіта середня технічна, член ВКП(б) – з 1943 р., на залізничному транспорті з 1926 р. Працював слюсарем, помічником машиніста депо Оренбург, з 1930 по 1935 р. – на адміністративно-господарській роботі на станції Оренбург, у 1944–1947 рр. – заступник начальника відділу праці, у 1947–1949 рр. – завідувач відділу праці і зарплати дорпрофсожу Вінницької залізниці. У лютому 1949 р. його обрано головою дорпрофсожу Вінницької залізниці, на цій посаді він перебував до 1953 р. до ліквідації залізниці, здійсненого згідно з рішенням Уряду про укрупнення залізниць.

Дорожній комітет профспілки Донецької залізниці
(1920–2005 рр.)

 Lavrentiev.jpg

Лаврентьєв Яків Васильович (1890–1977), народився в селянській родині в Саратовської губернії, росіянин. У 1906 р. закінчив у Саратові церковнопарафіяльну школу. У 1907 р. переїхав до Баку, де працював робітником на різних нафтових промислах і почав займатися революційною діяльністю, за що неодноразово був заарештований. У 1912–1917 рр. – служив у царській армії і продовжував займатися революційною агітацією серед солдатів. Після Лютневої революції його обрано до Ради солдатських депутатів, разом з усім гарнізоном він залишає місце дислокації і у 1918 р. веде революційну роботу на Північному Кавказі, у Майкопі, очолює виконком робітничих і солдатських депутатів; у 1919–1920 рр. виконує доручення партії в Саратові, Єкатеринбурзі, у квітні 1920 р. працює в дорпрофсожі Пермської, у серпні – завдорполіт на Донецькій залізниці; з 30 вересня 1920 р. – голова Тимчасового дорпрофсожу Донецької залізниці; з березня 1921 р. працює в Південбюро Цектрану, у жовтні 1921 р. його переведено до Баку для організації нафтової промисловості. Він стає членом правління об'єднання «АЗ Нафта», заступником керуючого, керуючим різними об'єднаннями. У 1927 р. виїжджає на навчання до Америки. З 1942 р. до 1954 р. – на різних керівних посадах у Наркоматі нафтової промисловості. Нагороджений двома орденами Леніна, трьома орденами Трудового Червоного Прапора, багатьма іншими державними відзнаками.


Lugovoj.jpg

Луговий Георгій Миколайович (1884–1945), народився у Катеринославській губернії, українець, після закінчення чотирикласної народної школи (1898 р.) і Луганської чотирикласної ремісничої школи почав працювати в паровозному депо станції Дебальцеве учнем слюсаря, згодом – помічником машиніста, машиністом. У 1914–1915 рр. був у відрядженні на Привіслинській залізниці. Член партії з 1917 р., у 1918–1920 рр. за направленням працював головою дільничного НК на Північній залізниці, після прибуття до Харкова його направлено на профспілкову роботу, з 1921 р. до 1927 р. – голова дорпрофсожу Південної залізниці. У 1927–1928 рр. – працював в управлінні Північно-Кавказької залізниці; у 1928–1930 рр. навчався на адміністративно-технічних курсах при ЛІІЗТі; у 1930–1934 рр. – працював на Північно-Кавказькій і Туркестано-Сибірській залізницях, а з вересня 1934 р. – заступником начальника відомчої залізниці в місті Сталіногорську Московської області. Під час Великої Вітчизняної війни брав участь у партизанському русі, загинув у бою.

Виростков Іван Олексійович (1890–1937), росіянин, закінчив двокласне і трирічне технічне училище, з 1908 по 1913 р. працював у паровозному депо станції Панютине Південних залізниць помічником машиніста, а потім машиністом. З 1913 р. до квітня 1917 р. служив в армії писарем, у 1917–1919 рр. працював машиністом на залізницях Буковини, Поліських залізницях і Південних залізницях. З 1920 р. – начальник і комісар залізничного вузла станції Лозова, з 1921 по 1925 р. – відповідальний секретар дорпрофсожу Південних залізниць, з 1925 по 1927 р. – відповідальний секретар Всеукраїнського комітету профспілки залізничників; у 1927–1928 рр. – голова дорпрофсожу Донецької залізниці, з 1928 по 1930 р. – голова ВУКу профспілки залізничників, у 1930–1932 рр. – відповідальний секретар ВУКу, 1932–1933 – нарком праці УРСР, у 1933–1935 рр. – знову відповідальний секретар ВУКу. У 1935 р. переведений на господарську роботу і призначений начальником Полтавського паровозоремонтного заводу. В 1937 р. виключений з партії, засуджений і у жовтні 1937 р. – розстріляний1. 24 листопада 1956 року – реабілітований.

Панков Петро Опанасович, 1887 р. н. , українець, із родини залізничника Катеринославської губернії, з 1913 по 1922 р. працював учнем, телеграфістом, токарем, слюсарем, помічником машиніста депо Костянтинівка, служив в армії, НК. Після закінчення навчання на губпарткурсах працював головою місцевкому, відповідальним секретарем, головою учкпрофсожу станції Лиман Донецької залізниці. Після навчання на профкурсах при Цк КП(б)У працював інструктором дорпрофсожу Донецької залізниці, ВУКу. У квітні 1928 р. його обрано головою учкпрофсожу станції Дебальцеве, а з червня 1928 по 1930 р. – головою дорпрофсожу Донецької залізниці.

Шалімов Павло Миколайович, 1902 р. н., білорус, народився у Мінську в родині робітника, закінчив двокласне залізничне училище. З 14 років наймитував у селі, у 1919–1924 рр. працював у майстернях залізниці Мінська, служив у Червоній Армії, в 1925–1929 рр. – інструктор обкому, ЦК ВЛКСМ, у 1929–1930 рр. – інструктор ЦК профспілки залізничників, у 1930–1931 рр. – відповідальний секретар дорпрофсожу Московсько-Курської залізниці, у 1931–1933 рр. – голова дорпрофсожу Західної залізниці, з 1934 по 1936 р. – голова дорпрофсожу Донецької залізниці.

Подкопаєв С. – з листопада 1936 р. по червень 1937 р. – голова дорпрофсожу Донецької залізниці. З 5 червня по 21 вересня 1937 р. – голова дорпрофсожу Північно-Донецької залізниці.

Цимбал Микола Овер'янович, (1903–1953), українець, народився в Катеринославі. Освіта середня технічна. Працював у депо станції Слов’янськ паровозним машиністом. У 1937 р. його обрано секретарем партійної організації станції Красний Лиман, у жовтні цього ж року – головою дорпрофсожу Північно-Донецької залізниці, а в листопаді 1937 р. на І з’їзді профспілки робітників залізниць Півдня обраний головою Центрального комітету. Під час евакуації з Харкова був уповноваженим з евакуації при РНК СРСР, надалі керував ЦК робітників залізниць Півдня і надавав допомогу в організації перевезень вантажів для фронту, у 1947 р. перейшов на господарську роботу.

Димченко – з 12 листопада 1937 р. по 11 серпня 1938 р. працював на посаді голови дорпрофсожу Донецької залізниці, до цього обіймав посаду голови Краснолиманського райпрофсожу.

Чеботарьов Михайло Євграфович – з 11 серпня 1938 р. по 16 листопада 1939 р. працював на посаді голови дорпрофсожу Північно-Донецької залізниці, до цього обіймав посаду голови Дебальцевського райпрофсожу.


Lobanov.jpg

Лобанов Тимофій Логвинович (1896–1954), народився в місті Юзівці, росіянин, з серпня 1915 р. до січня 1918 р. служив в армії, до 1927 р. працював на різних робітничих посадах у Макіївці; в партії з 1925 р.; закінчив Центральну партійну школу, профкурси. У 1927 – 1930 рр. – секретар парторганізації шахти, голова Макіївського міськвиконкому, у 1930–1931 рр. – голова райпрофсожу станції Іловайськ, у 1931–1933 рр. – голова райпрофсожу станції ім. Кагановича (Попасна). У 1934–1936 рр. – голова місцевкому управління залізниці, з 1936 р. – інструктор політвідділу залізниці, начальник політвідділу Куп’янського відділення Північно-Донецької залізниці. В 1939 р. його обрано головою дорпрофсожу Північно-Донецької залізниці, у лютому 1942 р. звільнений з посади. У 1942–1943 рр. – начальник ОРСу на Карагандинській залізниці, у 1943–1945 рр. – голова дорпрофсожу профспілки будівельників, з квітня 1945 р. до виходу на пенсію працював на різних посадах в організаціях Північно-Донецької залізниці.


Shimanskij.jpg

Шиманський Петро Григорович (1897–1975), білорус, із родини селян, член партії ВКП(б) з 1932 р.; з 1915 р. до 1924 р. служив на Балтиці – на кораблях і на березі, з 1926 р. працює на Донбасі, у паровозному депо Дроново помічником машиніста, машиністом. У 1936 р. його переведено на посаду інструктора політвідділу на станції Дебальцеве, через три місяці – обрано секретарем парткому паровозного депо станції Дебальцеве, а згодом призначено начальником цього ж депо. У листопаді 1939 р. його обрано секретарем вузлового парткому станції Дебальцеве, а в березні 1943 р. – головою дорпрофсожу Північно-Донецької залізниці; у 1942–1943 рр. працює заступником начальника Красневецького політвідділу Ашхабадської залізниці, начальником політвідділу Дебальцевського відділку, з серпня 1943 р. до грудня 1945 р. – головою дорпрофсожу Північно-Донецької залізниці. Останні роки свого життя працював у різних профорганізаціях Південної залізниці.


Nazarov.jpg

Назаров Микола Іванович, 1905 р. н., росіянин, з родини шахтаря Тульської губернії, освіта 7 класів і річні партійні курси, 12 років працював на різних посадах на залізничному транспорті, член партії з 1929 р., у 1936–1937 рр. – на виборній партійній роботі – секретар партійної організації станції Попасна, секретар вузлового парткому станції Микитівка; у 1938–1939 рр. – служба в Червоній Армії, з 1939 р. до 1943 р. – начальник політвідділу станцій Куп’янськ, Попасна Північно-Донецької залізниці і станції Котлас Північно-Печорської залізниці; у 1944–1945 рр. – працював секретарем парткому управління Північно-Донецької залізниці. 25 жовтня 1945 р. був кооптований до складу пленуму дорпрофсожу, де його обрали головою дорпрофсожу Північно-Донецької залізниці. У грудні 1946 р. під час звітно-виборчої конференції його не обрали до складу пленуму дорпрофсожу.


Demianchuk.jpg

Дем’янчук Павло Дементійович, народився в 1904 р. у сім’ї робітника на Вінниччині, українець, до 1920 р. закінчив чотири класи церковнопарафіяльної школи і чотирикласне початкове училище, з 1920 р. до 1925 р. працював столяром і навчався у Вінниці, Одесі, у 1925 р. вступив до партії. У 1926–1927 рр. – секретар Жовтневого райвиконкому в Одесі, в 1927–1932 рр. – заступник головного редактора в обласних газетах «Червоний прапор», «Чорноморська Комуна», потім за переведенням працює завідувачем сектору преси в Одеському обкомі партії; у 1932–1933 рр. – студент першого курсу Московського інституту червоної професури, був мобілізований на роботу до політсектору Міністерства землеробства УРСР, у 1934 р. за направленням працював головним редактором Маріупольської газети «Пролетаріат»; в 1935–1937 рр. – відповідальний секретар газети «Залізничник Донбасу»; у 1937 р. був репресований, перебував під слідством і судом; у травні 1941 р. його реабілітовано і відновлено у правах. Під час війни працював на Туркестано-Сибірській залізниці, у грудні 1946 р. – обраний головою дорпрофсожу Північно-Донецької залізниці, а в 1954 р. на об’єднаному з’їзді двох залізниць – головою дорпрофсожу Донецької залізниці. З 1965 р. і до виходу на пенсію працював редактором газети «Залізничник Донбасу».


Perepelkin.jpg

Перепьолкін Іван Панасович, 1904 р. н., українець, народився у сім’ї робітників, з 1917 р. до 1928 р. працював слюсарем паровозного депо станції Іловайськ, з 1928 р. до 1930 р. – голова місцевкому депо, у 1930–1936 рр. – слюсар, помічник начальника депо, член парткомісії, інструктор політвідділка, з жовтня 1936 р. по вересень 1937 р. – секретар парткому вагонної дільниці, 14 вересня 1937 року на І профспілковій конференції Південно-Донецької залізниці його обрано членом пленуму дорпрофсожу, а 18 вересня  – головою дорпрофсожу. У зв’язку з тим, що 29 жовтня його обрано відповідальним секретарем ЦК робітників залізниць Півдня пленум дорпрофсожу в листопаді 1937 р. звільнив його від обов’язків голови дорпрофсожу. На початку Великої Вітчизняної війни у 1941 році він добровольцем пішов на фронт. Про подальшу долю нічого не відомо.

Гранковський В. – з листопада 1937 року по листопад 1939-го був головою дорпрофсожу Південно-Донецької залізниці.

Чуїщев Михайло Дмитрович (1905–1970), росіянин, з робітників, член партії з 1932 р., освіта середня, по закінченні служби в Червоній Армії почав працювати фрезерувальником на Дніпропетровському паровозоремонтному заводі до 1935 р., потім працював парторгом, замполітом, директором навчального комбінату станції Ясинувата; у 1937–1938 рр. – директором школи ФЗН на станції Авдіївка, у листопаді 1938 р. – парторг залізничного вузла, а в листопаді 1939 р. на ІІ дорожній конференції його обрано головою дорпрофсожу Південно-Донецької залізниці. Під час евакуації управління залізниці, разом з оперативною групою управління він прибув до Ворошиловграда, а потім до Сталінграда; 1942–1943 рр. – працював у політвідділі Ташкентської залізниці, у лютому 1943 р. за направленням ЦК профспілки організовував роботу з відбудови профспілкових організацій залізниці й у вересні 1943 р. на дорожній конференції був обраний головою дорпрофсожу Південно-Донецької залізниці. Перебував на цій посаді до 1948 р., після виходу на пенсію працював на різних посадах у підрозділах залізниці.


Kuznecov.jpg

Кузнєцов Олександр Олексійович, 1900 р. н., росіянин, з родини залізничника. У 1924 р. закінчив Воронізький технікум шляхів сполучення і почав працювати в паровозному депо станції Ліски кочегаром, помічником машиніста; у 1926–1928 рр. за направленням депо навчався в індустріально-педагогічному інституті, з 1931 р. до 1941 р. – на різних посадах і в організаціях служби вагонного господарства Південно-Донецької залізниці. Після евакуації управління залізниці працював на Туркестано-Сибірській залізниці, з 1943 р. – начальником групи з підготовки кадрів Південно-Донецької залізниці, у січні 1949 р. його обрано головою дорпрофсожу Південно-Донецької залізниці, з 1951 р. працював на різних посадах на тій же залізниці.


Danilov.jpg

Данилов Дмитро Микитович (1902–1970), росіянин, із селян Орловської губернії, почав трудову діяльність у Макіївці, але потім повернувся в село; в 1924–1926 рр. служив у Червоній армії, з 1926 р. до 1933 р. працював слюсарем, помічником машиніста, машиністом у депо станції Макіївка. У 1938–1941 рр. – диспетчер, начальник політвідділу Ясинуватського відділку. В 1941–1945 рр. – інструктор, заступник начальника політвідділу з політроботи військово-відбудовного потяга Карагандинської залізниці, у 1945–1951 рр. працював інструктором Сталінського обкому партії, у січні 1951 р. його обрано головою дорпрофсожу Південно-Донецької залізниці, а в 1954 р. на об'єднаному дорожньому з'їзді Донецької залізниці – секретарем Донецького дорпрофсожу. З 1960 р. працював завідувачем відділу дорпрофсожу та в інших організаціях залізниці.


Minaev.jpg 

Мінаєв Іван Олександрович, народився 1918 р. у Московській області, росіянин, освіта вища – ЛІІЗТ, інженер-економіст, член партії з 1943 р., 1934– 1940 рр. – на різних робітничих посадах у Донецьку і Феодосії, у 1940–1958 рр. працював в управлінні Донецької залізниці, у 1958–1960 рр. – начальником відділу кадрів Волноваського відділку Донецької залізниці; у 1960–1965 рр. – начальником відділу, заступником начальника фінансової служби залізниці, у травні 1965 р. на дорожній профспілковій конференції його було обрано головою Донецького дорпрофсожу, після закінчення роботи в дорпрофсожі в грудні 1974 р. працював в управлінні залізниці.


Chernomaz.jpg

Черномаз Анатолій Володимирович, 1937 р. н., українець, після закінчення Харківського інституту залізничного транспорту в 1960 р. працював на різних посадах на Донецькій залізниці; з 1 січня 1970 р. його обрано відповідальним секретарем, а з 14 грудня 1974 р. – головою Донецького дорпрофсожу. У 1990–1991 рр. очолював роботу з організації галузевої профспілки. На Установчому з'їзді (січень 1992 р.) і на II з'їзді (жовтень 1996 р.) профспілки залізничників і транспортних будівельників України його обрано головою Ради профспілки, з квітня 2001 р. і до виходу на пенсію працював радником у Раді галузевої профспілки.


Svistunov.jpg

Свистунов Микола Трохимович, народився 1938 р. в місті Іловайську, в родині робітника, українець, після закінчення середньої школи працював на різних робітничих посадах станції Іловайськ; після демобілізації повернувся на роботу на станцію й вступив до Донецького державного університету, у 1967–1971 рр. працював маневровим диспетчером станції Іловайськ, з 1971 р. до 1982 р. – голова Іловайського виконкому, з 1982 р. до 1984 р. працював у Іловайському відділку начальником відділу. У 1984 р. його обрано відповідальним секретарем, з 1986 р. – головою Іловайського райпрофсожу, а в 1992 р. – головою дорпрофсожу Донецької залізниці.

Дорожній комітет профспілки Ковельської залізниці
(1940 –1953 рр.)

Воробйов Петро Семенович, 1904 р. н., росіянин, народився у сім’ї робітника у Ростові-на-Дону. У 1915–1918 рр. навчався у Ростовському гірничому училищі, в 1918–1930 рр. працював на робітничих посадах у тому ж місті, у 1930–1936 рр. – інструктор райпрофсожу, а потім лінктрану, у 1936–1939 рр. – відповідальний секретар дорпрофсожу залізниці імені Ворошилова. З 31 січня 1940 р. – голова дорпрофсожу Ковельської залізниці.


Kiashko.jpg

Кіяшко Володимир Іванович, 1904 р. н., українець, у профспілці залізничників з 1919 р., освіта середня, на керівній роботі з 1928 р. Делегат ІІ і ІІІ з’їздів профспілки робітників залізниць Півдня. Після війни працював на Львівській залізниці начальником станції, завідувачем відділу Львівського дорпрофсожу. У 1944–1953 рр. – голова дорпрофсожу Ковельської залізниці, з 1953 р. – завідувач відділу Львівського дорпрофсожу.

Дорожній комітет профспілки Львівської залізниці
(1940–2005 рр.)

 

Shexonin.jpg

Шехонін Микола Володимирович, народився у 1940 р. у місті Стріца Тверської губернії, росіянин, освіта нижча. У 1931–1932 рр. працював складачем поїздів у паровозному депо Коростень, у 1933–1936 рр. – голова учкому того ж депо; у 1936 р. на дорожній конференції Одеської залізниці його обрано завстрахкасою. На пленумах Одеського дорпрофсожу в серпні 1937 і жовтні 1939 рр. його обрано головою дорпрофсожу; 26 травня 1940 р. пленум Одеського дорпрофсожу звільнив його від обов’язків голови у зв’язку з призначенням на посаду голови оргбюро Львівського дорпрофсожу; у січні 1940 р. його обрано головою Львівського дорпрофсожу. Після евакуації на схід працював в апараті ЦК робітників залізниць Півдня. У 1942–1944 рр. – голова дорпрофсожу Орджонікідзенської залізниці. У вересні 1944 р. він очолив опергрупу дорпрофсожу Львівської залізниці і займався відновленням дорожньої профспілкової організації. У січні 1945 р. ЦК профспілки робітників залізниць Півдня призначив його головою оргбюро Львівського дорпрофсожу, згодом на дорожній конференції його обрано головою дорпрофсожу, у 1946 р. звільнено з посади через хворобу.


Peregudov.jpg

Перегудов Олексій Петрович, народився 1902 р. у родині селянина Орловської губернії, росіянин. З 1916 р. до 1925 р. працював на різних роботах, з 1925 р. до 1930 р. – помічник слюсаря, помічник машиніста, машиніст Орловського паровозного депо; у 1930–1939 рр. – працює секретарем парторганізації в різних організаціях міста Воронежа, у 1939–1940 рр. – у політвідділі Львівського відділку Львівської залізниці, а в 1942–1945 рр. – Камського відділку Кіровської залізниці. Після закінчення курсів при НКШС його направлено на Львівську залізницю, де з 1944 р. до 1947 р. працював секретарем парткому Львівського залізничного вузла, у січні 1947 р. його обрано головою дорпрофсожу Львівської залізниці. У червні 1948 р. звільнений з роботи, виїхав зі Львова, до виходу на пенсію працював на різних посадах.

П’ятенко Федір Антонович, 1900 р. н., українець, з 1924 р. член ВКП(б), освіта середня технічна. Після війни працював на адміністративній роботі, у жовтні 1948 р. на четвертій дорожній конференції його обрано головою дорпрофсожу Львівської залізниці.

Попов Павло Олексійович, народився  у 1905 р. в родині робітників, росіянин, член ВКП(б) з 1940 р., освіта середня, закінчив педагогічні курси та курси бухгалтерів, з 1926 по 1932 працював вчителем, служив у лавах Червоної армії, у 1940–1941 рр. – бухгалтер-ревізор дорпрофсожів Південно-Донецької, Ковельської залізниць, у1941–1943 рр. працював у дистанції сигналізації та зв’язку Туркестанської залізниці, у 1943–1944 рр. – завідувач відділу соціального страхування Львівської залізниці, з жовтня 1947 р. – відповідальний секретар цієї ж залізниці. З червня по жовтень 1948 р. та з 1949 по 1951 рр. –в. о. голови дорпрофсожу Львівської залізниці.


Kachanov_1.jpg

Кочанов Микола Іванович, народився 1909 р. у родині залізничника, росіянин, у 1927 р. почав працювати в паровозному депо станції Новохоперськ, після закінчення Воронізького політехнікуму працював на паливному складі станції Барабинськ Омської залізниці; у 1931–1933 рр. служив в армії, після демобілізації працював у відділі матеріально-технічного постачання Південно-Східної залізниці; у 1940 р. вступив до партії. В 1942 р. добровільно пішов на фронт, після поранення під Москвою і лікування був направлений на службу до Західного Казахстану. З 1946 р. працював на Львівській залізниці, де очолив службу матеріально-технічного постачання. У лютому 1951 р. його обрано головою дорпрофсожу Львівської залізниці, у липні 1953 р. повернувся на колишнє місце роботи, де працював до виходу на пенсію.

Лапук Володимир Теодорович, у 1953 р. працював головою місцевкому Станіславської дистанції колії. У червні 1953 р. на об’єднаному пленумі дорпрофсожів Львівської і Ковельської залізниць було прийнято рішення про об’єднання профспілкових організації двох залізниць. На першому пленумі дорпрофсожу Львівської залізниці його обрано головою.

Трохименко Олександр Якович, 1903 р. н., із селян Київської губернії, українець, у 1925 р. закінчив Київський технікум експлуатації залізниць, з 1926 р. до 1941 р. працював на різних посадах на Одеській залізниці, під час оборони Одеси командував залізничним батальйоном, потім під час війни працював на Туркестано-Сибірській залізниці. Повернувся до Одеси разом з оперативною групою управління залізниці; у 1946 р. його призначено начальником Одеського відділку руху, згодом переведено на Львівську залізницю. У 1948–1951 рр. – начальник Львівського відділка, з 1951–1953 рр. – начальник служби вантажних перевезень залізниці. З 1954 по 1964 рр. очолював Львівський дорпрофсож.


Olexnovich.jpg

Олехнович Георгій Іванович, народився 14 січня 1917 р. у Білорусії, в родині залізничника, білорус, закінчив школу ФЗН і вже в 20 років став машиністом паровоза. На початку війни призваний в армію і відправлений до школи машиністів бронепоїздів. Усю війну він прослужив у 43-му окремому дивізіоні бронепоїздів. Після демобілізації в 1946 р. почав працювати машиністом у депо Львів-Схід, був головою місцевкому депо (1947–1948 рр.), з 1950 р. працював завідувачем відділу, а згодом – відповідальним секретарем дорпрофсожу Львівської залізниці. У 1964 р. його обрано головою дорпрофсожу, в 1969 р. ВЦРПС направив його працювати до Міжнародної організації профспілок транспортників. У 1975 р. його вдруге обрано головою дорпрофсожу Львівської залізниці. Після виходу на пенсію у 1980 р. працював на різних посадах в управлінні залізниці. Майже 20 років він керував роботою ветеранської організації Львівської залізниці, зараз – член Ради ветеранів.


Pymonenko.jpg

Пимоненко Семен Йосипович, народився 18 грудня 1918 р. у родині селянина в Курганській області, українець. У 1939 р. після закінчення Петропавлівського залізничного технікуму був призваний в армію, брав участь у двох війнах – із Фінляндією і Німеччиною, закінчив війну на Японському фронті. За направленням прибув працювати на Львівську залізницю до відділу кадрів, потім працював у дорожній технічній школі. З 60-х років упродовж двадцяти років працював на різних посадах у профспілкових органах. У 1964 р. його обрано відповідальним секретарем дорпрофсожу, а в 1969–1970 рр. він виконував обов'язки голови дорпрофсожу.


Xomenko.jpg

Хоменко Олег Васильович, народився 20 вересня 1914 р. в Іркутську в родині залізничника, учився в школі ФЗН у Барнаулі, потім – у Новосибірському інституті військових інженерів залізничного транспорту. По закінченні став працювати в будівельному тресті. У 1944 р. був направлений на Вінницьку залізницю на відбудовні роботи. В 1946 р. відряджений на Львівську залізницю, де займався відновленням мостів, будинків та інших споруд, згодом його переведено на роботу до політвідділу Львівської залізниці; з 1955 р. працював у Львівському обкомі КПУ інструктором, завідувачем відділу транспорту і зв'язку. 1970 р. його обрано головою Львівського дорпрофсожу. Після виходу на пенсію у 1975 р. працював на різних посадах в управлінні Львівської залізниці.


Tomchuk.jpg 

Томчук Филимон Максимович, 1934 р. н., українець, освіта вища, закінчив ДІІТ, почав працювати на залізниці з 1956 р. З 1961 р. працював у Львівському раднаргоспі, а з 1965 р. – у відділі транспорту і зв'язку Львівського обкому КПУ, у 1980 р. його обрано головою дорпрофсожу Львівської залізниці, з 1992 р. працював заступником начальника служби в управлінні Львівської залізниці. З 2001 р. – на пенсії.


Sinishin.jpg

Сенишин Андрій Андрійович, народився у 1949 р. в родині залізничника на Львівщині, українець, освіта вища, закінчив ЛДУ, юрист. Після закінчення Львівського ПТУ працював у локомотивному депо Львів-Захід помічником машиніста. Після служби в армії в 1970 р. повернувся на роботу в депо, у 1972–1979 рр. – працював на комсомольській і профспілковій роботах в депо. 1979 р. перейшов на роботу до дорпрофсожу Львівської залізниці завідувачем відділу, а в 1992 р. очолив дорпрофсож Львівської залізниці.

Дорожній комітет профспілки Одеської залізниці
(1936 – 2005 рр.)

Sokolovsky.jpg

Соколовський Віталій Никифорович, народився 1906 року в родині машиніста, у 1918 р. закінчив два класи Київського комерційного училища. У 1923–1927 рр. працював слюсарем, опалювачем, 1927–1930 рр. – кондуктором, у 1930 р. – помічником машиніста, 1930–1931 рр. – завідувач клубу паровозного депо Київ-Пасажирський. У 1931–1933 рр. – заступник завідувача культвідділу дорпрофсожу Південно-Західної залізниці, у 1934 р. його обрано головою Козятинського райпрофсожу, у 1934–1935 рр. – інструктор політвідділу Південно-Західної залізниці, у 1935–1936 рр. – відповідальний секретар дорпрофсожу Південно-Західної залізниці, у 1936 –1937 рр. – голова Одеського дорпрофсожу, у березні 1938 р. – заарештований, у жовтні засуджений на 15 років за участь в антирадянській організації, у грудні 1957 р. посмертно реабілітований.

Шехонін Микола Володимирович – голова Одеського дорпрофсожу у 1937–1940 рр. (Див. Дорпрофсож Львівської залізниці)


Stelmax.jpg

Стельмах Іван Пилипович (1902–1993), народився в Одесі в родині залізничника; українець. У 1923 р. закінчив Одеський залізничний технікум, у 1923–1925 рр. – технік вагонного депо станції Одеса-Головна, у 1925–1927 рр. – голова місцевкому станції Одеса-Головна, у 1928–1930 рр. – інструктор, заступник голови, голова Гайворонського райпрофсожу, у 1930–1931 рр., заступник голови Жмеринського райпрофсожу, у 1931–1933 рр. – завідувач відділу, член президії дорпрофсожу Пермської залізниці. У 1933 р. його виключено із партії, у 1934 р. – поновлено, він повернувся до Одеси. У 1934–1936 рр. – інженер з праці, голова місцевкому станції Одеса-Порт, у 1936–1939 рр., 1963–1964 рр. – заступник голови Одеського дорпрофсожу. У 1940 р. його обрано головою дорпрофсожу Одеської залізниці. У 1942–1944 рр. – інженер при уповноваженому наркома НКШС Південного фронту, завідувач відділу ЦК робітників залізниць Півдня. З 1944 до 1956 р., з 1958 до 1963 р. працював головою Одеського дорпрофсожу.


Pediev.jpg

Педьєв Володимир Овсійович (1906–1980), з родини залізничника, українець, з 1922 р. до 1930 р. працював на різних посадах у селищі Волковинці Хмельницької області, у Вінниці і Проскурові, навчався у Вінницькій радянській партшколі і на Всеукраїнських кооперативних курсах у Харкові. У 1930–1933 рр. – студент Одеського інституту харчової промисловості. У 1933–1936 рр. – інструктор, заступник начальника політвідділу Одеського відділка залізниці, у 1936–1938 рр. – слухач академії залізничного транспорту, у 1938–1953 рр. – прокурор Горьківської залізниці, відповідальний працівник ЦК ВКП(б), голова облвиконкому в містах Горький, Іваново, секретар обкому у Вінниці й Одесі. У 1953–1956 рр. – начальник політвідділу Одеської залізниці, у 1956–1958 рр. – голова Одеського дорпрофсожу. З 1958 р. і до виходу на пенсію очолював органи державного і радянського контролю в Одеській області.


Volodin.jpg

Володін Петро Трохимович (1916–1997), росіянин, народився в родині селянина, у 1932–1937 рр., працював у колгоспі, диспетчером в автогаражі, у 1937–1939 рр. – служив у Червоній армії, у 1939–1941 рр. працював і навчався на Центральних курсах НКШС, у 1941–1942 рр. працював на Горьківській залізниці, у 1942–1945 рр. – у діючій армії, в 1945–1958 рр. – на різних посадах на Одеській залізниці. З 1958 по 1960 рр. – голова місцевкому управління залізниці, у 1960–1962 рр. – відповідальний секретар, у 1963–1979 рр. – голова Одеського дорпрофсожу. До виходу на пенсію працював технічним інспектором праці ЦК профспілки на Одеській залізниці.


Smejuxa.jpg 

Сміюха Михайло Сергійович (1926–1995), українець, у 1943–1954 рр. – служба в армії. З 1954 до 1959 р. навчався у Дніпропетровському інституті залізничного транспорту, у 1959–1963 рр. працював на різних посадах на станціях Одеса-Порт, Одеса-Головна, у вантажній службі управління Одеської залізниці, у 1963–1972 рр. – інструктор Одеського обкому КПУ, в 1972–1973 рр. – начальник вантажної служби Одесько-Кишинівської залізниці, у 1973–1979 рр. – заступник начальника залізниці, начальник відділу кадрів, у 1979 –1984 рр. – голова Одеського дорпрофсожу.


Kirushin.jpg

Кірюшин Леонід Іванович, 1936 р. н., росіянин, у 1959 р. закінчив Московський інститут інженерів залізничного транспорту, у 1959–1970 рр. працював у Молдавському відділку черговим по станції Вистерничені, поїзним диспетчером відділка, заступником, а потім начальником станції Кишинів. У 1970–1973 рр. – заступник начальника служби руху Одесько–Кишинівської залізниці, у 1973 –1979 рр. – заступник начальника Одеського відділка, у 1979–1983 рр. – голова Приморського райвиконкому Одеси, у 1983–1996 рр. – голова Одеського дорпрофсожу. З 1996 р. – на різних посадах на Одеській залізниці.


Tkachev.jpg

Ткачов Вадим Мар'янович, 1943 р. н., почав трудову діяльність у 14 років робітником. У 1963–1964 рр. – служба в лавах Радянської Армії. У 1972–1975 рр. – звільнений голова місцевкому вагонного депо Одеса-Застава 1. У 1976 р. закінчив юридичний факультет Одеського державного університету. У 1975–1982 рр. – інструктор, завідувач відділу, заступник голови Одеського райпрофсожу, а з 1982 р. до 1996 р. – голова цього ж райпрофсожу. У 1996 р. його обрано головою Одеського дорпрофсожу, а у квітні 2001 р. – головою Ради профспілки залізничників і транспортних будівельників України.


Prokopenko.jpg 

Прокопенко Анатолій Григорович, 1946 р. н., українець, з 1966 р. до 1968 р. – служба в армії. У 1968–1974 рр. – працював майстром на автоскладальному заводі й навчався в Одеському інженерно-будівельному інституті. З 1974 р. – інженер дистанції цивільних споруд і водопостачання Одеської залізниці. У 1977–1980 рр. – завідувач житлово-побутового відділу Одеського дорожнього комітету профспілки, у 1980–1999 рр. – заступник начальника, начальник дистанції цивільних споруд і водопостачання Одеської залізниці. У 1999–2002 рр. – начальник служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд Одеської залізниці. У березні 2002 року його обрано головою Одеського дорпрофсожу.

Дорожній комітет профспілки
Придніпровської залізниці

(1920–2005 рр.)

Іванов Костянтин Геннадійович, 1890 р. н., освіта середня технічна, електротехнік, на залізничному транспорті (у телеграфній службі) – з 1908 р., лівий есер, у партії більшовиків – з 1918 р. У квітні 1920 р. його обрано головою дорпрофсожу Катерининської залізниці, у квітні 1921 р. – переведено до Катеринославського губрадпрофу, з 1922 по 1933 рр. – директор Катерининської, Закавказької, Пермської залізниць. З 1933 р. – уповноважений НКШС при Раді Міністрів УРСР.

Булат Іван Лазарович (1896–1937), українець, народився в Катеринославі, закінчив двокласне залізничне училище, з 1911 р. – учень слюсаря в Нижньодніпровських залізничних майстернях, у 1932 р. вступив у партію, у 1915–1917 рр. – служба в армії, у 1918 р. закінчив у Москві артилерійські курси, з 1919 до 1921 р. працював в учкполіті в Катеринославі, з квітня по липень 1921 р. – голова дорпрофсожу Катеринославської залізниці, у 1922–1923 рр. – голова Харківської губернської ради профспілки, член президії ВЦРПС, у 1923 р. – завідувач оргвідділу ЦК КПУ, в 1925 р. – заступник голови РНК України, у 1926 р. – голова Тамбовського губвиконкому, в 1927–1930 рр. працював в апараті ВКП(б), секретарем Тульського губкому, член ЦК ВКП(б), у 1931 р. – заступник наркома НКШС, у 1932 р. – голова Верховного суду РРФСР та заступник наркома юстиції РРФСР, в 1937 р. репресований.


Redkin.jpg

Редькін Борис Георгійович, народився в 1895 р. у Кронштадті, росіянин, із дворян, закінчив реальне училище і три роки навчався в Московському вищому технічному училищі. У 1914–1915 рр. працював у Московських залізничних майстернях, у 1916 –1917 рр. – служив у Києві в Земській спілці і на Південно-Західному фронті, з 1918 р. працював у споживчому товаристві в місті Моршанську й брав активну участь в організації профспілок, згодом був головою повітового виконкому. За путівкою ЦК ВКП(б) почав роботу в Катеринославі в дорполіті Катерининської залізниці, 20 грудня 1920 р. був обраний до дорпрофсожу відповідальним секретарем, на черговому з'їзді 5 червня 1921 р. його обрано головою дорпрофсожу Катерининської залізниці. У лютому 1922 р. – призначено завідувачем транспортного відділу ЦК КП(б)У, у грудні 1923 р. відкликано до Москви, де він у 1924–1925 рр. працював заступником відповідального редактора газети «Гудок».


  Malovazhny.jpg

Маловажний Петро Євстафійович, 1901 р. н., українець, почав працювати з 10-річного віку, з 1914 р. працював на залізниці: слюсарем, токарем, машиністом. У березні 1917 р. вступив до партії, призначений головою Ревтрибуналу, а згодом – начальником НК Катерининської залізниці, у 1920 р. очолив дорполіт залізниці. У 1921 р. його обрано відповідальним секретарем, а з 1922 р. до 1923 р. – головою дорпрофсожу Катерининської залізниці, з червня 1924 р. – головою дорпрофсожу Південно-Західної залізниці.
У 1928 р. після звільнення з посади виїхав з Києва і працював в інших містах на різних посадах.


Blinov.jpg

Блінов Іван Омелянович (1888–1945), українець, освіта початкова, з 1905 р. працював слюсарем, машиністом, у паровозному депо станції Долгінцеве, з 1906 р. член РСДРП, у профспілці залізничників з 1917 р., з 1920 р. – інспектор праці, з 1921 р. до 1923 р. працював заступником голови, головою в учкпрофсожу станції Долгінцеве. З травня 1923 р. його обрано головою дорпрофсожу Катерининської залізниці. Працював завідувачем відділу в Центральному правлінні всеукраїнської профспілки залізничників, з квітня 1930 р. до лютого 1931 р. працював головою дорпрофсожу Самаро-Златоустівської залізниці, з лютого 1934 р. – в апараті ЦК залізничників.

Багінський Петро Іванович, народився в 1884 р. у Київській губернії, українець. У 1898–1903 рр. працював слюсарем на Лебединському цукровому заводі, 1903–1920 рр. – помічник машиніста на станції Бобровиця Південно-Західної залізниці. З 1917 р. перебував у партії соціалістів-революціонерів, а з 1919 р. – в партії більшовиків, у 1921–1924 рр. працював заступником голови дорпрофсожу Південно-Західної залізниці, з 1924 р. до 1926 р. – відповідальним секретарем у Центральному правлінні всеукраїнської профспілки залізничників, з червня 1926 р. до жовтня 1928 р. – голова дорпрофсожу Катерининської залізниці, з жовтня 1928 р. – завідувач відділу ЦК профспілки залізничників, з серпня 1929 р. працював на підприємствах Дніпропетровська.


Mixailenko.jpg

Михайленко Яків Ісаакович (1836–1938), росіянин, з робітників, член партії більшовиків з 1917 р., у 1912 р. закінчив двокласну залізничну школу, з 1915 р. до 1918 р. служив в армії. У 1920 р. його обрано головою учкпрофсожу станції Боготол Томської залізниці. З 1921 по 1927 р. був головою Томського дорпрофсожу, у 1927–1929 рр. працював головою дорпрофсожу Катерининської залізниці. З 1929 до 1930 р. був головою Всеукраїнського комітету профспілки залізничників. У 1930–1934 рр. вчився у Ленінграді, у 1934–1935 рр. працював у транспортному відділі ЦК ВКП(б), із червня 1935 р. – заступник начальника Омської, а з березня 1936 р. – начальник Туркестано-Сибірської залізниць. У 1938 р. його виключено із партії, заарештовано і засуджено, у березні 1938 р. розстріляно, у червні 1957 р. – реабілітовано.


Klimov.jpg

Клімов Кузьма Олександрович, народився в 1899 р. в селі Гришине, українець, із селян, закінчив двокласне училище, курси помічників машиністів, центральну партійну школу і центральну профшколу; у 1915–1919 рр. – працював у депо станції Гришине слюсарем, помічником машиніста. З 1919 р. – у партизанському залізничному загоні. У профспілці залізничників з 1917 р., член партії з 1920 р., у 1920–1924 рр. знову працював у паровозному депо станції Гришине, з 1924 р. до 1928 р. – на виборній посаді секретаря, а згодом – голови Знам’янського райпрофсожу, у 1928– 1929 рр. – заворг і відповідальний секретар дорпрофсожу Катерининської залізниці. З 20 січня 1930 р. до 20 жовтня 1930 р. – голова дорпрофсожу Катерининської залізниці, з 20 жовтня 1930 р. до 21 червня 1931 р. – голова райпрофсожу станції Синельникове Південної залізниці, з червня 1931 р. до березня 1932 р. працював завідувачем відділу у Центральному правлінні Всеукраїнської профспілки залізничників, з березня 1932 р. до вересня 1933 р. очолював товариство винахідників при ЦК профспілки залізничників, з вересня 1933 р. до жовтня 1933 р. був головою дорпрофсожу Катерининської залізниці, з 1 жовтня 1933 р. – голова дорпрофсожу Томської залізниці.

Холодков Георгій Дем'янович, народився 1899 р., росіянин, з робітників, освіта початкова, з 1914 р. до 1917 р. працював слюсарем у військовій майстерні станції Вороніж, у 1917–1921 рр. – служба в Червоній Армії, член партії з 1920 р., у 1922–1929 рр. – служба в органах НК, з 1929 р. до 1930 р. працював заступником начальника товарного цеху Дніпропетровського вагоноремонтного заводу, з жовтня 1930 р. до вересня 1933 р. працював головою дорпрофсожу Катерининської залізниці.

Бровко Микола Максимович, 1903 р. н., українець, з родини робітника, закінчив трикласну школу; з 1921 р. до 1925 р. – робітник у паровозній майстерні станції Запорожжя, з 1925 р. до 1929 р. – інспектор праці, голова обкому комсомолу, у 1928–1929 рр. – завідувач відділу у робочкомі Дніпробуду, у 1929–1930 рр. – член правління робітничої кооперації; у 1920–1931 рр. – на виборній посаді секретаря окружної ради профспілок; у 1931–1933 рр. – голова районного комітету профспілки будівельників Дніпробуду, з 1933 р. до 1937 р. – голова дорпрофсожу Сталінської (Катерининської до 1936 р.) залізниці, з 1934 р. – член ЦК профспілки робітників залізниць Півдня. У липні 1937 р. його заарештовано, 14 вересня 1937 р. засуджено до вищої міри покарання, в грудні 1956 р. реабілітовано.

Маєв – у 1937 р. голова дорпрофсожу Сталінської залізниці, у 1937 р. репресований.

Сивков Сергій Васильович (1898–1960), українець, з робітників, середня технічна освіта, з 1913 р. до 1925 р. працював робітником у різних організаціях Катерининської залізниці. З 1925 р. по 1931 р. – помічник машиніста, машиніст у паровозному депо станції Катеринослав. У 1931–1933 рр. – завідувач відділу Катерининського райпрофсожу, з 1933 р. до 1937 р. – голова пенсійного комітету паровозного депо. У жовтні 1937 р. його обрано головою дорпрофсожу Сталінської залізниці, у березні 1940 р. направлено на навчання до Транспортної академії. У 1941–1942 рр. – приймальник НКШС у паровозному депо Сарента, у 1941–1943 рр. – начальник паровозної частини, з серпня 1943 р. – завідувач відділу ЦК профспілки залізниць Півдня, з грудня 1943 р. до листопада 1945 р. – голова дорпрофсожу Сталінської залізниці. До виходу на пенсію працював на різних посадах на підприємствах залізниці.


Pleshakov.jpg

Плєшаков Василь Захарович (1911–1985), росіянин, народився в Орлі в родині робітника, у 1928–1929 рр. працював ремонтником, по закінченні школи машиністів – помічником машиніста в паровозному депо Сариголь, з 1932 р. до 1935 р. служив у Червоній Армії мотористом на підводному човні, з 1935 р. до 1937 р. працював машиністом, у серпні 1937 р. його обрано головою райкому профспілки Саригольського відділку, з серпня 1939 р. – заступник голови, а з квітня 1940 р. до грудня 1941 р. – голова дорпрофсожу Сталінської залізниці, у 1942–1948 рр. працював на Карагандинській залізниці, з 1948 р. до 1959 р. – на керівних посадах Північної залізниці, а з 1959 р. до 1974 р. – на Північно-Кавказькій залізниці.


Grigoriev.jpg

Григор'єв Автоном Григорович, 1901 р. н., українець, освіта середня; з 1919 р. працював робітником, з 1920 р. до 1922 р. навчався на військових курсах, з 1922 р. до 1926 р. служив у Червоній Армії (командир взводу, роти). У 1927–1936 р. працював у воєнізованій охороні Сталінської залізниці, у 1936–1937 рр. – начальник відділу вокзалів пасажирської служби, у 1937–1942 рр. – начальник відділу робітничих кадрів, у 1942–1943 рр. – помічник начальника управління військово-відбудовних робіт на Воронізькому й І Українському фронтах; у 1943–1945 рр. і 1951–1961 рр. – начальник відділу робітничих кадрів. У 1945–1951 рр. – голова дорпрофсожу Сталінської залізниці, з 1951 р. працював у відділі кадрів управління цієї ж залізниці.


Martushenko.jpg

Мартюшенко Андрій Іванович, народився 1904 р. у Катеринославі, українець, з робітників, освіта вища, закінчив радпартшколу, вечірній залізничний технікум. Член партії з 1925 р., з 1917 р. до 1931 р. працював робітником на Брянському заводі, а потім слюсарем, помічником машиніста, машиністом у паровозному депо станції Катеринослав. Після закінчення Інституту червоної професури з 1934 р. до 1941 р. працював у політвідділі станції Пологи, начальником партійних курсів політвідділу залізниці, у 1941–1943 рр. – працював у політвідділі Томської залізниці. По закінченні Вищого військово-педагогічного інституту у 1944 р. його призначено парторгом офіцерського батальйону, у 1944–1945 рр., – начальник політвідділу військкомату у Південному Казахстані, у 1946–1948 рр. – робота в Дніпропетровському обкомі партії, з 1948 р. до 1949 р. – у політвідділі Сталінської залізниці, у 1949–1951 рр. – заступник начальника з політчастини тресту «Мостобуд-2», з лютого 1951 р. до січня 1960 р. працював головою дорпрофсожу Сталінської залізниці, з 1961 р. до виходу на пенсію – в апараті дорпрофсожу.


Sosnicky.jpg

Сосницький Леонід Георгійович (1912–1975), народився в сім’ї робітника в Полтавській області, українець, освіта вища, закінчив ХІІЗТ; з 1930 р. до 1934 р. працював черговим по станції Маріуполь, потім інженером-економістом у плановому відділі управління Сталінської залізниці, по закінченні інституту у 1936–1938 рр. працював інженером на станціях Запоріжжя-Ліве і Запоріжжя-І, у 1938– 1939 рр. – помічник дільничного ревізора з безпеки руху; у 1939–1947 рр. – служив в армії. Закінчив війну на посаді командира 12-го експлуатаційного залізничного батальйону в складі І Білоруського фронту, з 1947 до 1952 р. знову на посаді помічника ревізора з безпеки руху, з 1952 р. до 1960 р. – начальник пасажирської служби Сталінської залізниці, з лютого 1960 р. до березня 1963 р. працював головою дорпрофсожу Придніпровської залізниці, з 1963 р. до 1973 р., до виходу на пенсію був начальником пасажирської служби Придніпровської залізниці.


Kucherennko.jpg

Кучеренко Йосип Якович, народився 1914 р. в Запоріжжі, українець, з робітників; з 1932 р. після закінчення заводської школи ФЗН працював на паровозоремонтному заводі майстром, з 1935 р. до 1940 р., з перервою на службу в армії, – на Дніпропетровському вагоноремонтному заводі, у 1940–1941 рр. – перший секретар райкому комсомолу, у 1941–1945 рр. – водій танка, помічник начальника, старший інструктор політвідділу танкового корпусу, по закінченні вищих всеармійських курсів. З 1946 р. до 1949 р. працював секретарем парткому локомотивного депо станції Нижньодніпровськ, по закінченні дворічної обласної партшколи направлений на Львівську залізницю, де з 1952 р. до 1956 р. працював начальником політвідділу Івано-Франківського відділку, а з 1956 р. до 1958 р. – секретар парткому паровозоремонтного заводу в Івано-Франківську. У 1959 р., після повернення до Нижньодніпровська, його обирають головою місцевкому локомотивного депо. У 1960–1963 рр. він працює завідувачем відділу, а з 1963 р. до 1968 р. – головою дорпрофсожу Придніпровської залізниці.


Donchenko.jpg

Донченко Микола Никифорович, народився 1922 р. у сім’ї робітника на Чернігівщині, українець, з 1938 р. до 1942 р. навчався в технікумі, спочатку в Севастополі, потім у Ташкенті, у 1942–1944 рр. працював майстром, бригадиром колії на Середньоазіатській і Рязано-Уральській залізницях; у 1944–1945 рр. – технік, інженер з відновлення залізниць у Польщі, Німеччині, у 1946–1948 рр. – технік, інженер Апостолівської дистанції колії, у 1948–1956 рр. – студент ДІІТу і МІІТу; у 1951–1960 рр. – старший інженер Запорізької дистанції колії, заступник начальника, начальник Криворізької дистанції колії; у 1960–1961 рр. – секретар парткому Криворізького залізничного вузла, у 1961–1963 рр. – начальник Криворізької дистанції колії, начальник відділу колії Криворізького відділку, з 1963 р. до 1968 р. – на посаді голови Криворізького райпрофсожу, а з 1968 р. до 1972 р. – голова дорпрофсожу Придніпровської залізниці, з 1972 р. і до виходу на пенсію працював начальником служби колії, заступником головного інженера цієї ж залізниці.


Didik.jpg

Дідик Валентин Олексійович, народився 1935 р. в Каховці Херсонської області, українець. По закінченні ДІІТу з 1958 р. до 1969 р. працював черговим по станції Нижньодніпровськ-Вузол, поїзним диспетчером Дніпропетровського відділку, в службі руху, начальником відділу і головним інженером пасажирської служби. З 1969 р. до 1972 р. – на посаді секретаря парткому управління, а з 1972 р. до 1974 р. – голова дорпрофсожу Придніпровської залізниці, з 1974 р. до 1978 р. – секретар Дніпропетровської облпрофради, з 1978 р. до 1988 р. – завідувач відділу обкому партії, з 1988 р. до 1995 р. – начальник пасажирської служби, заступник начальника Придніпровської залізниці.


Kiselevsky.jpg

Киселевський Йосип Михайлович, народився 1933 р. у Хмельницькій області, українець, з робітників, з 1949 р. до 1958 р. навчався в Чернівецькому технікумі залізничного транспорту й у ДІІТі. У 1958–1961 рр. працював інженером Нікопольського електровозного депо, з 1961 р. до 1969 р. – заступником начальника Криворізького локомотивного депо, помічником ревізора з безпеки руху, заступником начальника відділу руху Криворізького відділку залізниці, з 1968 р. до 1974 р. – на посаді голови райпрофсожу Криворізького відділку залізниці, з травня до грудня 1974 р. працював секретарем, а з 1974 р. до 1979 р. – голова дорпрофсожу Придніпровської залізниці, у 1979–1997 рр. – заступник начальника локомотивної служби цієї ж залізниці.


Kozelo.jpg

Козелло Станіслав Дмитрович, народився 1938 р. в селянській родині у Вітебську, білорус, почав працювати у 1958 р. у тракторній бригаді, з 1958 р. до 1961 р. служив у Радянській Армії, з 1961 р. до 1966 р. навчався в ДІІТі, у 1967–1969 рр. – майстер, старший майстер Баглейського вагонного депо, з 1969 р. до 1971 р. – головний інженер Дніпропетровського вагонного депо, у 1971–1972 рр. – завідувач промислово-транспортного відділу Кіровського райкому партії Дніпропетровська, у 1972–1974 рр. – начальник Дніпропетровського вагонного депо, начальник технічного відділу служби вагонного господарства Придніпровської залізниці, з 1974 р. до 1979 р. працював секретарем, а з 1979 р. до 1982 р. – голова дорпрофсожу Придніпровської залізниці.


Krainjak.jpg

Крайняк Микола Михайлович, 1941 р. н., народився в Дніпропетровській області, українець, освіта вища, закінчив ДІІТ, з 1961 р. до 1979 р. працював у локомотивному депо станції Дніпропетровськ слюсарем, бригадиром, майстром; у 1966–1969 рр. його обрано секретарем комітету комсомолу депо, з 1972 р. до 1973 р. працював головою комітету профспілки, а з 1973 р. до 1978 р. – секретарем парткому локомотивного депо, з 1978 р. до 1979 р. – головним інженером цього ж депо, у 1979 р. обрано секретарем, а в 1983 р. – головою дорпрофсожу Придніпровської залізниці. З 1991 р. працював заступником начальника залізниці з кадрів і соціальних питань. 1 серпня 2001 р. його переведено на господарську роботу, де йому довелося працювати три дні, 4 серпня він пішов з життя.


Lukashenko.jpg

Лукашенко Микола Миколайович, 1944 р. н., українець, освіта вища, закінчив ХІІТ, у 1960–1973 р. працював на робітничих посадах, а потім старшим інженером пасажирської служби управління Придніпровської залізниці, з 1973 р. до 1976 р. – на виборній посаді голови профкому управління, з 1976 р. по 1983 р. – помічник начальника залізниці; у 1983 р. його обрано відповідальним секретарем, а з 1991 р. – головою дорпрофсожу Придніпровської залізниці.

Дорожній комітет профспілки
Південно-Західної залізниці

(1920–2005 рр.)
 
4uxmanenko.jpg

Чухманенко Іван Осипович (1886–1929) українець, із селян, освіта початкова, конторник, у профспілці залізничників з 1917 р., до 1919 р. меншовик, вступив до РСДРП(б), на установчому з'їзді Південно-Західних залізниць у квітні 1917 р. його обрано товаришем голови Центрального виконавчого комітету профспілки робітників та службовців Південно-Західних залізниць, на ІІ дорожньому з'їзді його обрано головою з'їзду і делегатом на Всеросійський установчий з'їзд профспілки залізничників. Активно працював у комісії з'їзду – з питань продовольства і від комісії виступив з доповіддю на пленарному засіданні з'їзду, його обрано членом Центрального виконавчого комітету (Викжеля). Був одним з найактивніших членів Викжеля, особливо в бурхливі дні жовтня–листопада 1917 р. На Надзвичайному Всеросійському з'їзді підтримав праву частину з'їзду і проголосував за передачу влади Установчим зборам. На початку 1918 р. повернувся до Києва й активно працював над відновленням профспілки на Південно-Західних залізницях. На початку 1918 р. він увійшов до складу Тимчасового головного дорожнього комітету, а в квітні на IV делегатському з'їзді його обрано до складу головуючої колегії головного дорожнього комітету. З приходом гетьманської влади працює в підпіллі, допомагає проведенню залізничного страйку. У 1919 р. він стає одним із перших голів Київського райпрофсожу. На ІV делегатському дорожньому з'їзді в грудні 1920 р. його обрано головою дорпрофсожу Південно-Західних залізниць, на цій посаді він працює до 1924 р., потім його переведено на Далекий Схід, де обрано головою Дальбюро профспілки залізничників. У 1929 р. перейшов на господарську роботу.

Маловажний Петро Євстафійович, голова дорпрофсожу Південно-Західних залізниць у 1924–1928 рр. (Див. Дорпрофсож Придніпровської залізниці)

Михайлов Петро Андріанович, 1892 р. н., росіянин, член РКП(б) з 1920 р., розпочав трудову діяльність у депо станції Іловайськ Катерининської залізниці, спочатку робітником, потім конторником. У 1921–1922 рр. його обрано головою Іловайського райпрофсожу; у 1923 р. він стає відповідальним секретарем Донецького дорпрофсожу, з 1929 р. до 1931 р. – голова дорпрофсожу Південно-Західної залізниці; з 1931 р. до 1933 р. працював завідувачем відділу в ЦК профспілки залізничників, з жовтня 1933 р. призначений начальником депо Москва–Ржевськ. У 1935 р. виключений із партії, подальша доля невідома.

Вишинський Станіслав Іванович (1898–1937 рр.), поляк, із селян, Сідлецької губернії, працював 14 років токарем, член партії з 1919 р., у профспілці залізничників з 1917 р., працював у Здолбунові, Варшаві, на Пермській залізниці; у 1919–1920 рр. служив у Червоній Армії політпрацівником; з 1924 р. до 1930 р. – на партійній і профспілковій роботі в Києві, з 1931 р. до 1932 р. працює головою дорпрофсожу Південно-Західної залізниці, член президії ВУКу. У 1934–1936 рр. – голова Харківської облради профспілок, з 1936 р. – директор трамвайного тресту в Харкові, у травні 1937 р. його заарештовано, і жовтні засуджено і розстріляно.

Кодрянський Авраам Ілліч, народився 1899 р. на Київщині, єврей, працював робітником-вантажником, член партії з 1936 р., у профспілці залізничників з 1918 р., з 1925 р. до 1931 р. – на партійній і профспілковій роботі, з травня 1931 р. працює в дорпрофсожі Південно-Західної залізниці відповідальним секретарем, з березня 1932 р. – головою дорпрофсожу, у березні 1934 р. його переведено на роботу до Київського обкому КПУ.


Yankovsky.jpg

Янковський Авраам Менделевич (1902–1937), єврей, з міщан міста Глухова Чернігівської губернії, навчався в Миколаєві в класичній гімназії, у 1920 р. вступив у партію, з 1919 р. до 1924 р. – на партійній роботі, з 1924 р. до 1930 р. служив в армії у політвідділі, у 1931–1932 рр. – працював у партійних органах, у 1932 –1934 рр. – секретар Коростенського райпарткому, у березні 1934 р. його обрано головою дорпрофсожу; у червні 1934 р. переведено до політвідділу залізниці, у 1936 р. виключено із партії, заарештовано, у 1937 р. засуджено, у липні 1937 р. розстріляно, у червні 1957 р. реабілітовано.


Воробйов Віктор Григорович (1901–1938), росіянин, вісім років працював машиністом на Московсько-Курській залізниці, у партії з 1920 р., у профспілці залізничників з 1926 р., освіта середня, з 1919 р. до 1926 р. служив у Червоній Армії; у 1926 р. повернувся на залізницю; у 1933 р. його обрано головою Бобринського райпрофсожу, а в березні 1934 р. – відповідальним секретарем дорпрофсожу Південно-Західної залізниці, у листопаді 1934 р. на пленумі його обрано головою дорпрофсожу, на початку 1936 р. звільнено з посади і переведено до будівельного залізничного технікуму, а згодом – у депо Дарниця. У 1937 р. виключено з партії, заарештовано, засуджено і в жовтні 1938 р. розстріляно. У березні 1958 р. реабілітовано.

Мелентьєв Л. М.
На початку 1935 р. на пленумі його обрано головою дорпрофсожу Південно-Західної залізниці, у березні 1937 р. звільнений з роботи у зв'язку з переходом на іншу роботу в правління залізниці.

Савчук – заступник голови дорпрофсожу Південно-Західної залізниці, за постановою пленуму дорпрофсожу виконував обов’язки голови дорпрофсожу – з 20 квітня 1937 р. до вересня 1937 р.


Kasheev.jpg

Кащеєв Микола Андрійович (1906–1983), народився в Юзівці, росіянин, з робітників, член ВКП(б) з 1926 р., у профспілці залізничників з 1922 р., з 1916 р. до 1927 р. працював на шахтах у Донбасі чорноробом, слюсарем, токарем; у 1927–1930 рр. – служба в армії, потім працював секретарем комсомольської організації шахти, інструктором окрпрофради в Луганську, у 1930–1932 рр. – робота секретарем райкому комсомолу, парторгом МТС у сільській місцевості Західно-Сибірського краю за направленням. Повернувшись на Донбас, у 1932–1934 рр. – на профспілковій і партійній роботі, у 1934 р. закінчив курси парторгів у Москві і став працювати парторгом в дистанції колії Шепетівського залізничного вузла, у вересні 1937 р. його обрано головою дорпрофсожу Південно-Західної залізниці, у 1940 р. направлений на навчання до Ленінградської транспортної академії, у роки війни працював на Південно-Уральській залізниці, з липня 1944 р. до березня 1947 р. очолював дорпрофсож Південно-Західної залізниці, з 1947 р. до виходу на пенсію 1974 р. працював на різних посадах і підприємствах залізниці.


  Bogolubov.jpg

Боголюбов Яків Борисович, 1898 р. н., з робітничої єврейської сім’ї, у 1912–1917 рр. працював різноробом на багатьох фабриках; у 1918–1920 рр. служив у лавах Червоної Армії; у 1921–1922 рр. був вантажником на автомобільному транспорті, у 1923–1930 рр. працював на різних виборних посадах у профспілкових організаціях, пізніше – у Робітничо-селянській інспекції, з 1932 р. до 1936 р. – в Чернігівському райпрофсожі, Козятинському місцевкомі; у 1936 р. почав працювати в дорпрофсожі Південно-Західної залізниці; у 1940 р. його обрано головою дорпрофсожу. У 1942–1943 рр. – працює на Північно-Печорській залізниці, а в 1943 р. його знову обрано головою дорпрофсожу Південно-Західної залізниці, де він працює до липня 1944 р.


Trofimov.jpg

Трофимов Михайло Володимирович народився 1906 р. у сім’ї робітника в Златоусті, росіянин, навчався в школі ФЗН, працював на різних робітничих професіях до 1927 р., потім два роки на комсомольській роботі. У 1929–1931 рр. – служба в Червоній Армії; у 1931–1945 рр. – робота на різних партійних і господарських посадах на Південно-Уральській залізниці, у 1945–1947 рр. – секретар парткому на залізничному вузлі станції Київ-Пасажирський. У 1947–1951 рр. – голова дорпрофсожу Південно-Західної залізниці, потім навчався в Ленінградському інституті залізничного транспорту, з 1954 р. працював технічним інспектором праці ЦК профспілки залізничників на Південно-Західній залізниці.


Popovich.jpg

Попович Петро Андрійович 1911 р. н., українець, родом з Кустанайської губернії, освіта середньо-технічна, з 1930 по 1943 р. займався комсомольською, партійною і господарчою роботою, з 1943 р. по 1946 р. працював у Київському облвоєнкоматі, з 1947 по 1951 р. – секретар партбюро управління, начальник сектора політвідділку Південно-Західної залізниці, з 1953 р. – голова дорпрофсожу Південно-Західної залізниці.

Вотінов Іван Павлович, народився 1905 р. в родині робітників міста Златоуст Уфимської губернії, росіянин. З 1916 по 1918 р. працював робітником, кочегаром, помічником машиніста на Південно-Уральській залізниці, з 1929 р. по 1942 р. на партійній, профспілковій та господарчій роботі, після закінчення вищої партійної школи у 1943 р. працював завідувачем транспортного відділу, заступником секретаря Київського обкому КП(б)У, з 1948 по 1953 р. – начальник політвідділка Коростенського відділку Південно-Західної залізниці, а з жовтня 1953 р. до червня 1956 р. був головою дорпрофсожу цієї ж залізниці.


Logvin.jpg

Логвін Іван Михайлович 1905 р. н., українець, родом з Білопільського району Сумської області, член партії з 1928 р., освіта вища, закінчив МІІЗТ; у 1923–1930 рр. – завідувач клубу, вагона-клубу на станціях Ворожба і Конотоп, працівник дорпрофсожу Московсько-Київсько-Воронізької залізниці. По закінченні інституту з 1935 р. до 1940 р. працював на різних посадах у Московській проектній конторі Наркомшляху, з 1940 р. до 1947 р. – уповноважений комісії партконтролю при ЦК ВКП(б) – у Смоленській області, Киргизії, Саратовській області, Чуваській АРСР і Одеській області, у 1947–1948 рр. – заступник завідувача відділу, інспектор ЦК КПУ(б), з 1948 р. до 1951 р. – заступник начальника Південно-Західного округу залізниць, у 1951–1956 рр. – заступник начальника залізниці; у 1956 р. його обрано головою дорпрофсожу Південно-Західної залізниці. Після виходу на пенсію в грудні 1971 р. працював на різних посадах в управлінні залізниці.


Dzubenko.jpg 

Дзюбенко Віталій Юхимович, 1930 р. н., українець, родом із Балтського району Одеської області; у 1953 р. закінчив ХІІТ; у 1953–1955 рр. – працював на станціях Стрий, Лавочне Львівської залізниці, у 1955–1956 рр. – на станції Пост-Волинський, у вантажній службі Південно-Західної залізниці. З 1961 р. до 1969 р. – інструктор ЦК КПУ, у 1969–1971 рр. – завідувач відділу транспорту і зв'язку Київського обкому КПУ, у 1971 р. обраний головою дорпрофсожу Південно-Західної залізниці, у 1983 р. перейшов на господарську роботу.
Возненко Федір Йосипович, 1930 р. н., українець, освіта вища, закінчив ДІІТ, працював з 1954 р. на Свердловській залізниці на посадах майстра, заступника начальника дистанції колії, з 1958 р. на Південно-Західній залізниці – на посадах начальника Коростенської дистанції колії, начальника відділу колії, а потім із 1972 р. по 1976 р. – начальник служби колії; у 1977–1982 рр. – заступник начальника залізниці з безпеки руху; у 1983–1988 рр. працював головою дорпрофсожу Південно-Західної залізниці, у 1989–1991 рр. – заступник начальника залізниці з безпеки руху, у 1992–1993 рр. – заступник генерального директора Укрзалізниці, з 1994 р. працював у Головному управлінні колійного господарства Укрзалізниці.


Golovanuk.jpg

Голованюк Микола Олексійович, 1938 р. н., українець, освіта вища, до служби в армії працював робітником; у 1960–1965 рр. навчався в ДІІТІ, після закінчення інституту працював з 1966 р. до 1973 р. у вагонному депо станції Жмеринка – майстром, головним механіком, головним інженером, з 1974 р. – в службі вагонного господарства залізниці, начальником відділу, заступником начальника, головним інженером, з 1983 р. по 1988 р. – секретар парткому управління Південно-Західної залізниці, з 1988 р. по 1995 р. – очолює дорпрофсож Південно-Західної залізниці. 1995 р. Голованюк перейшов на господарську роботу в управління залізниці, де працював заступником начальника залізниці, заступником начальника вагонної служби. Сьогодні працює головним технічним інспектором праці Ради профспілки на Південно-Західній залізниці.


Fursa.jpg

Фурса Анатолій Олексійович, 1945 р. н., українець, освіта вища, юрист, після служби в армії і по закінченні електромеханічного технікуму залізничного транспорту у 1969 р. почав працювати помічником машиніста в депо Дарниця, з 1977 р. до 1983 р. працював секретарем парткому локомотивного депо, а з 1983 р. до 1987 р. – секретарем парткому Дарницького залізничного вузла. У 1987 р. його обрано головою райпрофсожу Київського відділку, а з 1995 р. до теперішнього часу – голова дорпрофсожу Південно-Західної залізниці.

Дорожній комітет профспілки
Південної залізниці
(1920–2005 рр.)

 

 Levchenko.jpg

Левченко Семен Федотович (1891–1968), народився в Харкові в сім’ї робітника, українець, працювати почав з 1907 р. по закінченні трирічної школи, був учнем електромонтера, електромонтером на різних приватних підприємствах Харкова. З 1915 р. працював в оборотному депо електромонтером, у березні його було обрано головою місцевкому депо, а в червні 1917 р. – головою профспілки електротехніків Південної залізниці. Після першої евакуації з Харкова виконував партійні доручення в Москві; повернувшись до Харкова, призначений головою Революційної Ради Південних залізниць (березень–жовтень 1919 р.), у березні–жовтні 1920 р. очолив дорполіт Південної залізниці, а з жовтня 1920 р. до лютого 1921 р. працював головою тимчасового дорпрофсожу Південної залізниці, у 1921–1922 рр. – на партійній роботі в Миколаєві, у 1922–1927 рр. – член правління, голова правління й Уповнаркомшляху на Південній залізниці, у 1927–1931 рр. працював на Ташкентській залізниці й у НКШС, у 1931–1934 рр. – заступник начальника Південно-Західної залізниці, з 1934 р. до 1936 р. – начальник Кіровського відділку Північної залізниці, з 1936 р. залишив систему НКШС і до 1953 р., до виходу на пенсію, працював на різних підприємствах і в організаціях, очолював транспортні цехи.

Маслов Козьма Олександрович (1890–1954), українець, народився в Харкові в родині коваля, закінчив двокласне училище, а згодом і міське ремісниче. Почав працювати в паровозному депо станції Білопілля, а з 1909 р.– у паровозному депо станції Харків. З 1911 р. долучився до революційної роботи. З початку війни його відряджають на Західний фронт, а потім у депо міста Чернівці. Після Лютневої революції бере активну участь в робітничому русі. У квітні 1917 р. обраний дорожнім з’їздом делегатом на Всеросійський Установчий залізничний з’їзд. У вересні повернувся до Харкова в паровозне депо. У 1919 р. його обрано головою Харківського учкпрофсожу, у 1920 р. – головою Харківського райпрофсожу, у березні 1921 р. – головою дорпрофсожу Південної залізниці, у жовтні 1926 р. – Головою Всеукраїнського комітету профспілки залізничників. З 1928 р. перейшов працювати на господарську роботу в НКШС до центрального апарату, потім працював в управлінні Московсько-Курської та Південно-Уральської залізниць. У 1937 р. виключений з партії, звільнений з посади заступника начальника Південно-Уральської залізниці. У 1940 р. поновлений у партії, працював на рядових посадах.

Nikulin.jpg

Нікулін Панас Артемович (1892–1937), із робітників, росіянин, закінчив залізничне училище на станції Куп’янськ, з 1907 р. до 1917 р. – токар у паровозному депо станції Куп'янськ; у 1917–1918 рр. – голова районного залізничного революційного комітету, з 1919 р. комісар служби тяги; у 1919–1920 рр. працював у політвідділі Златоустівської залізниці в Самарі, у 1920–1922 рр. – комісар, голова Куп'янського райпрофсожу Південної залізниці, у 1922–1926 рр. – завідувач оргвідділу, відповідальний секретар, з 1926 р. до 1928 р. – голова дорпрофсожу Південної залізниці, у 1928–1931 рр. – голова дорпрофсожу Жовтневої і Мурманської залізниць, у 1931–1933 рр. – член бюро Ленінградського обкому партії і секретар обкому з транспорту, з 1933 р. до 1937 р. – начальник політвідділу залізниці ім. Куйбишева. 13 лютого 1937 р. його виключено з партії, заарештовано, засуджено і розстріляно.

Лаврищев Іван Пилипович – 1884 р. н., росіянин, освіта середня, з 1917 р. у профспілках залізничників, працював машиністом, член РКП з 1919 р., з листопада 1928 р. до листопада 1929 р. виконував обов’язки голови дорпрофсожу Південної залізниці.

Зеліков Олександр Володимирович – 1894 р. н., росіянин, з робітників, освіта нижча, член РКП з 1920 р. З грудня 1929 р. до лютого 1930 р. – виконуючий обов’язки голови дорпрофсожу Південної залізниці.


Sapsha.jpg

Шапша Василь Іванович (1898–1938), українець, почав працювати слюсарем у депо станції Седлець, Москва, з 1918 р. по 1920 р. служив у Червоній Армії, був комісаром полку, у 1920–1922 рр. призначений комісаром дільниці тяги станцій Харків і Ромни, з 1922 р. до 1924 р. працював головою учкпрофсожу на станції Білопілля; з 1924 р. – заступник голови учкпрофсожу станції Люботин, з 1924 р. до 1926 р. навчався в Москві у Центральній школі профруху, у 1926–1927 рр. – працював інструктором у дорпрофсожі Південної залізниці, у 1927–1928 рр. – голова учкпрофсожу станції Сновськ Західної залізниці, у 1928–1930 рр. – голова Чернігівської окружної профради, у 1930–1932 рр. – секретар Всеукраїнського комітету профспілки залізничників. З червня 1932 р. до лютого 1934 р. – голова дорпрофсожу Південної залізниці, 1934–1935 рр. – заступник завідувача відділу Харківського обкому КПУ, у 1935–1936 рр. – перший секретар Краснозаводського райкому КПУ, у 1936 р. – голова Харківської облпрофради. У 1937 р. виключений з партії, у вересні заарештований, у грудні засуджений і розстріляний. У вересні 1956 р. – реабілітований.


Sapiro.jpg

Шапіро Михель Вульфович, 1894 р. н., з міщан міста Кременчука; єврей, з 1908 до 1916 р. працював продавцем у приватника, у 1916–1917 рр. – працював рахівником на фабриці, з 1921 р. до 1931 р. – службовець у різних установах міста Кременчука, у 1931–1932 рр. – голова райпрофсожу в Кременчуці, а потім у Полтаві, у 1932–1934 рр. – завідувач відділу дорпрофсожу і голова Харківського райпрофсожу, з березня 1934 р. до березня 1937 р. – голова дорпрофсожу Південної залізниці. У 1937 р. його було виключено із партії, заарештовано, але потім виправдано, з 1937 р. до 1941 р. працював на різних посадах на Південній, а 1942–1943 рр. – на Карагандинській залізницях, з 1943 р. до виходу на пенсію – на різних посадах на Південній залізниці.

Заміра Іван Матвійович, 1906 р. н., з родини селян Харківської губернії, українець. Освіта нижча, член партії з 1929 р. Голова дорпрофсожу – з листопада 1937 р. до вересня 1939 р.

Ogarev.jpg

Огарьов Дмитро Володимирович (1905–1985), з робітників, українець, закінчив у 1917 р. початкове училище, з 1921 р. до 1928 р . – слюсар у паровозному депо станції Полтава, по закінченні школи профруху в 1931 р. обраний головою Бєлгородського райпрофсожу Південної залізниці. З 1932 р. до 1937 р. – інструктор дорпрофсожу Південної залізниці; у 1937 р. – голова лінкому профспілки 2-го відділення, з 1937 до 1939 р. працює директором дорожнього будинку відпочинку, з вересня 1939 р. до серпня 1942 р. очолював дорпрофсож Південної залізниці. У 1942–1943 рр. – заступник начальника політвідділу в «заліздорбуді» станції Ташкент, з березня 1943 р. до липня 1947 р. – голова дорпрофсожу Південної залізниці, з 1947 р. до 1959 р. – на різних посадах на підприємствах Південної залізниці.

Капацина Василь Федорович, 1896 р. н., з робітників, українець, член РКП(б) з 1920 р., освіта вища, інженер-механік паровозного господарства. У 1939 р. був необґрунтовано репресований, у 1940 р. – звільнений, відновлений у партії. У червні 1947 р. його обрано головою дорпрофсожу Південної залізниці. У 1949 р. перейшов на господарську роботу.

Skirtach.jpg

Скиртач Володимир Спиридонович, 1909 р. н., з робітників, українець, з 1925 р. до 1930 р. працював котельником у депо Черкаси Південно-Західної залізниці, у 1930–1931 рр. – на комсомольській роботі, після демобілізації з армії у 1933–1937 р. – інструктор, помічник начальника політвідділу Харківського відділку залізниці, з 1937 р. до 1941 р. – на різних посадах в організаціях Південної залізниці, у 1941–1943 рр. – на різних посадах на Південно-Східній залізниці, з 1943 до 1948 р. – начальник відділу робітничих кадрів Південної залізниці; у 1948–1949 рр. – секретар парткому управління, а з 1949 р. до 1950 р. – голова дорпрофсожу Південної залізниці, з 1950 р. – на різних посадах в організаціях Південної залізниці.


Ilchenko.jpg

Ільченко Микола Григорович (1903–1978), народився в сім’ї селянина в Кустанайському повіті в Сибіру, закінчив церковно-парафіяльну школу, школу робітників і в 1953 р. 7 класів вечірньої середньої школи. З 1924 до 1929 р. працював на робітничих посадах у паровозному депо станції Черкаси, з 1930 до 1937 р. – на комсомольській роботі в містах Черкаси, Умань, у Іванківському і Ржищівському районах Київської області; у 1937–1939 рр. – на виборній партійній роботі, у 1939– 1943 рр. – на різних посадах в організаціях Пермської залізниці, у 1943–1946 рр. – служба в армії. У 1946–1947 рр. працював у відділі кадрів управління Південної залізниці. У 1947–1949 рр. – секретар, голова Харківського райпрофсожу, з 1949 р. до 1950 р. – інструктор з політичної роботи Донецького округу залізниць, з 1950 р. до 1954 р. працював головою дорпрофсожу Південної залізниці, з 1954 р. до 1972 р. – на різних посадах в організаціях Південної залізниці.

Сагун Яків Степанович, українець, народився в 1906 р. в Сумах у родині робітника, з 16 років почав працювати робітником в дистанції колії станції Суми, з 1925 до 1932 р. – на комсомольській роботі на станції Білопілля У 1930 р. вступив у партію; в 1932–1936 рр. – на партійній роботі в депо станції Білопілля і Люботинському політвідділі, з 1936 до 1941 р. – інструктор політвідділу залізниці, під час війни працював у будівельному управлінні в Магнітогорську і служив в залізничних військах І Українського і Білоруського фронтів; з 1947 до 1954 р. – на партійній роботі в райкомі, міськкомі й обкомі міста Харкова, у політвідділі Донецького округу і політвідділі залізниці; з 1954 до 1956 р. працював головою дорпрофсожу Південної залізниці, а з 1956 до 1969 р. – заступник голови дорпрофсожу, з 1969 р. – на різних посадах в управлінні Південної залізниці.


Nemnov.jpg

Немнов Володимир Іванович (1907–1982), росіянин, народився в Ярославлі; у 1922 р. почав працювати в паровозному депо станції Полтава, у 1923–1927 рр. навчався у ФЗН, з 1927 р. працював на Полтавському паровозоремонтному заводі, у 1928–1930 рр. – секретар райкому комсомолу в місті Кобеляки Полтавської області, в 1931–1933 рр. – навчався в ЛІІЗТі, в 1933–1936 рр. працював у політвідділі станції Основа, у 1937–1938 рр. – навчався на курсах політпрацівників у Москві. У 1933–1941 рр. – начальник політвідділу Харківського відділку Південної залізниці, у 1942–1943 рр. –комісар паровозної колони особливого резерву НКШС на Сталінградському фронті, з 1943 р. по 1947 р. – секретар Харківського міськкому партії, у 1947–1950 рр. – слухач партійної школи і перший секретар Краснозаводського райкому партії, з 1950 р. до 1956 р. – начальник політвідділу, а з 1956 р. до 1974 р. – голова дорпрофсожу Південної залізниці.

Грищенко Володимир Семенович (1926–1993), українець, з робітників, освіта вища, з 1950 р. до 1953 р. – бригадир, начальник цеху в паровозному депо станції Основа; у 1953–1956 рр. – помічник начальника політвідділу станції Основа, у 1956–1962 рр. – заступник начальника, головний інженер, начальник депо «Жовтень» Південної залізниці; у 1962–1974 рр. – спочатку другий, згодом перший секретар Ленінського райкому партії міста Харкова, у 1974–1986 рр. – працював головою дорпрофсожу Південної залізниці.


Bychkov.jpg

Бичков Авенір Миколайович, народився 1933 р., з робітників, росіянин, закінчив Харківський технікум залізничного транспорту у 1961 р. і вищу школу профруху ВЦРПС – у 1973 р., у 1948 р. почав працювати слюсарем, потім токарем на заводі в Андижані, з 1950 р. – слюсарем у паровозному депо станції Самсонове Ашхабадської залізниці; після служби в армії і закінчення технікуму працював помічником машиніста, машиністом депо «Жовтень», а з 1968 р. до 1974 р. – голова комітету профспілки цього ж депо, з 1974 р. до 1986 р. був відповідальним секретарем, з 1986 р. до 1995 р. – головою дорпрофсожу Південної залізниці.


Titov.jpg

Тітов Микола Федорович, українець, 1955 р. н., із робітників, закінчив Харківський інститут інженерів залізничного транспорту, кандидат технічних наук. З листопада 1978 р. до червня 1980 р. служив в армії. Після демобілізації працював на різних посадах на залізничному транспорті – на Південній залізниці: начальником станції Куп’янськ-Сортувальний, головним інженером, першим заступником начальника Сумського відділку. У грудні 1995 р. обраний головою дорожньої профспілкової організації Південної залізниці, де працював до грудня 2000 р. З грудня 2000 р. до червня 2001 р. – заступник начальника Південної залізниці з соціальних питань, з червня 2001 р. до жовтня 2002 р. – начальник станції Дарниця Південно-Західної залізниці. З жовтня 2002 р. до теперішнього часу працює в Державному науково-дослідному Центрі залізничного транспорту України, начальником НДВ «Транспортних технологій». Доцент кафедри організації перевезень та управління на залізничному транспорті Київського університету економіки і технологій транспорту.


Granovsky.jpg

Грановський Володимир Миколайович, народився 1948 р. у Львові, українець, з 1968 р. до 1974 р. працював слюсарем електровозного депо «Жовтень», лаборантом, старшим лаборантом у Харківському інституті інженерів залізничного транспорту, з 1974 р. до 1981 р. – інженер відділу кадрів, заступник начальника, начальник ДЦНТІ Південної залізниці; у 1981–1990 рр. – завідувач відділу дорпрофсожу, з 1990 р. до 1993 р. працював у Польщі редактором, головним редактором Бюлетеня Комітету Організації співдружності залізниць; у 1993–1996 рр. – комерційний директор, заступник директора Центрального будинку культури залізничників Південної залізниці, у 1996–1998 рр. – інструктор, завідувач відділу дорпрофсожу, з 1998 р. до 2001 р. – помічник начальника Південної залізниці, у травні 2001 р. його обрано головою дорпрофсожу Південної залізниці.

Джерела


1.    Архив управления Донецкой железной дороги
2.    Архів ВКП. – Ф. 161. – Оп. 1. – Спр. 120. – Арк. 1–15
3.    Архів ВКП. – Ф. 161. – Оп. 1. – Спр. 121. – Арк. 1–5
4.    Архів ВКП. – Ф. 161. – Оп. 1. – Спр. 134. – Арк. 1–8
5.    Архів ВКП. – Ф. 161. – Оп. 1. – Спр. 149. – Арк. 1–5
6.    Архів ВКП. – Ф. 161. – Оп. 1. – Спр. 162. – Арк. 1
7.    Архів ВКП. – Ф. 161. – Оп. 1. – Спр. 164. – Арк. 130, 131, 147
8.    Архів ВКП. – Ф. 161. – Оп. 1. – Спр. 182. – Арк. 1–10; Спр. 164. – Арк. 1–6; Спр. 113. – Арк. 1–10; Спр. 146. – Арк. 1–6
9.    Архів ВКП. – Ф. 161. – Оп. 1. – Спр. 190. – Арк. 1–5
10.    Архів ВКП. – Ф. 161. – Оп. 1. – Спр. 191. – Арк. 1–5
11.    Архів ВКП. – Ф. 161. – Оп. 1. – Спр. 40. – Арк. 1–6
12.    Архів ВКП. – Ф. 161. – Оп. 1. – Спр. 79. – Арк. 21
13.    Архів дорпрофсожу Донецької залізниці
14.    Архів дорпрофсожу Одеської залізниці
15.    Архів дорпрофсожу Південно-Західної залізниці
16.    Архів дорпрофсожу Південної залізниці
17.    Архів дорпрофсожу Придніпровської залізниці
18.    Архів Львівської залізниці. – Ф. 1. – Оп. 22. – Спр. 2928. – Арк. 1–6; Спр. 2579. – Арк. 1–5
19.    Архів МШС. – Ф. 1. – Оп. 346 (ГУК). – Спр. 984. – Арк. 79
20.    Архів Ради профспілки залізничників і транспортних будівельників України
21.    Архів родини В.І. Кіяшка
22.    Архів родини В.С. Грищенка
23.    Архів управління Південно-Західної залізниці
24.    Архів управління Південної залізниці. – Спр. 20751
25.    Архів управління Придніпровської залізниці
26.    Архів ЦК профспілки залізничників Російської Федерації.
27.    Большая Советская энциклопедия. – М., 1926. – Т. 2
28.    Великий жовтень і громадянська війна на Україні: Енциклопедичний довідник. – К., 1987
29.    Во главе города (Руководители Харьковского городского самоуправления). – Харьков. – 1998
30.    ГАДО. – Ф. 326. – Оп. 1. – Спр. 1344. – Арк. 18–20
31.    ГАХО. – ФР. 1392. – Оп. 2. – Спр. 574. – Арк. 1–5
32.    Гражданская война: Энциклопедический справочник. – М. , 1987
33.    Гудок. – 1925. – 7 июля
34.    Гудок. – 1926. – 14 декабря; 1928. – 29 августа
35.    Гудок. – 1929. – 9, 10 января
36.    Гудок. – 1930. – 16 января
37.    Гудок. – 1932. – 17 апреля
38.    Гудок. – 1933. – 17 июля
39.    Гудок. – 1934. – 28 октября
40.    Гудок. – 1937. – 21 октября
41.    Гудок. – 1937. – 26 октября
42.    ДА СБУ. – Спр. № 24/2-1779
43.    ДАВО. – ФП 136. – Оп. 29. – Спр. 44. – Арк. 1, 6, 69; ФП 87. – Оп. 4. – Спр. 81. – Арк. 206
44.    ДАВО. – ФП 3073. – Оп. 1. – Спр. 1436. – Арк. 3, 4, 5; ФП 87. – Оп. 3. – Спр. 3798. – Арк. 2,2 зв., 3,3 зв., 4,4 зв.
45.    ДАДО. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 126. – Арк. 1–30
46.    ДАДО. – Ф. 1. – Спр. 126. – Арк. 19
47.    ДАДО. – Ф. 2151. – Оп. 1. – Спр. 30. – Арк. 4; Ф. 7. – Оп. 1. – Спр. 1008. – Арк. 4; Ф. 9. – Оп. 1. – Спр. 568. – Арк. 131
48.    ДАДО. – Ф. 29. – Оп. 1. – Спр. 316. – Арк. 18
49.    ДАДО. – ФР 3938. – Оп. 35. – Спр. 353. – Арк. 10
50.    ДАЛО. – ФР 789. – Оп. 1. – Спр. 40. – Арк. 15
51.    ДАЛО. – ФР 789. – Оп. 1. – Спр. 82. – Арк. 4
52.    ДАРФ. – Ф. 4225. – Оп. 29. – Спр. 10. – Арк. 31
53.    ДАРФ. – Ф. 5451. – Оп. 24. – Спр. 664. – Арк. 141
54.    ДАРФ. – Ф. 5451. – Оп. 24/1. – Спр. 87; Спр. 664. – Арк. 13
55.    ДАРФ. – Ф. 5474. – Оп. 1. – Спр. 688. – Арк. 63
56.    ДАРФ. – Ф. 5474. – Оп. 18 – Спр. 83. – Арк. 28–31
57.    ДАРФ. – Ф. 5474. – Оп. 18. – Спр. 115. – Арк. 179
58.    ДАРФ. – Ф. 5474. – Оп. 18. – Спр. 14. – Арк. 148–150; Спр. 10. – Арк. 90–95
59.    ДАРФ. – Ф. 5474. – Оп. 18. – Спр. 22. – Арк. 16
60.    ДАРФ. – Ф. 5474. – Оп. 18. – Спр. 252. – Арк. 133
61.    ДАРФ. – Ф. 5474. – Оп. 18. – Спр. 377. – Арк. 1; Спр. 54. – Арк. 175
62.    ДАРФ. – Ф. 5474. – Оп. 18. – Спр. 413. – Арк. 25
63.    ДАРФ. – Ф. 5474. – Оп. 18. – Спр. 68. – Арк. 18
64.    ДАРФ. – Ф. 5474. – Оп. 18. – Спр. 689
65.    ДАРФ. – Ф. 5474. – Оп. 18. – Спр. 83. – Арк. 111, 112
66.    ДАРФ. – Ф. 5474. – Спр. 689. – Арк. 83
67.    ДАРФ. – Ф. 5474. – Спр. 705. – Арк. 18
68.    ДАРФ. – Ф. 5474.– Оп. 2. – Спр. 22. – Арк. 10
69.    ДАРФ. – ФП5474. – Оп. 20. – Спр. 2772. – Арк. 21
70.    ДАРФ. – Фр. 5154. – Оп. 24. – Спр. 2953. – Арк. 144
71.    ДАХО. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 722. – Арк. 126; Ф. 95. – Оп. 1. – Спр. 322. – Арк. 166
72.    ДАХО. – Ф. 27. – Спр. 13. – Арк. 106; Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 620. – Арк. 14; Спр. 688. – Арк. 33; Спр. 719. – Арк. 17
73.    ДАХО. – ФП 2. – Оп. 1. – Спр. 1010. – Арк. 6; Спр. 1075. – Арк. 32; Спр. 1196. – Арк. 104
74.    Железнодорожник Донбасса. – 1937. – 22 января
75.    Железнодорожник. – 1925. – № 5
76.    Железнодорожник. – 1927. –№ 7
77.    Записки більшовика. – Харків, 1932
78.    Ивкин В.И. Государственная власть в СССР. Высшие органы власти и управления и их руководители. – 1923–1991. – М., 1999
79.    История профсоюзов России: Этапы. События. Люди. – М., 1999
80.    Магистраль угля. – 1937. – 14 сентября
81.    Магистраль угля. – 1937. – 2 июня; 21 сентября; 12 октября; 21 ноября; 1938. – 11 августа
82.    Магістраль // 1999. – 12 листопада
83.    Магістраль// 2003. – 1 серпня
84.    Музей Приднепровской железной дороги. – Инв. № 130
85.    О работе дорпрофсожа Юго-Западной железной дороги. – К., 1937
86.    Особистий архів А.М. Бичкова
87.    Особистий архів М.Ф. Тітова
88.    Особистий архів О.В. Хоменка
89.    Особистий архів С.Й. Пимоненка
90.    Особистий архів Ф.Й. Возненка
91.    Особистий архів Ф.М. Томчука
92.    Политические деятели России 1917 г.: Биографический словарь. – М., 1993
93.    Рабочая газета. – 1934. – 11 января; 26 марта
94.    Рабочая газета. – 1937. – 24 апреля
95.    РДАСПІ. – Ф. 17. – Оп. 100. – Спр. 131769. – Арк 15–20
96.    РДАСПІ. – Ф. 17. – Оп. 100. – Спр. 13605
97.    РДАСПІ. – Ф. 17. – Оп. 100. – Спр. 2307028
98.    РДАСПІ. – Ф. 17. – Оп. 100. – Спр. 23989. – Арк. 7–20
99.    РДАСПІ. – Ф. 17.  Оп. 100. – Спр. 3634. – Арк. 1–4
100.    РДАСПІ. – Ф. 17. – Оп. 100. – Спр. 4820. – Арк. 6–14
101.    РДАСПІ. – Ф. 17. – Оп. 100. – Спр. 5212. – Арк. 1–7; Спр. 88621. – Арк. 1–2
102.    РДАСПІ. – Ф. 17. – Оп. 100. – Спр. 6418
103.    РДАСПІ. – Ф. 17. – Оп. 100. – Спр. 65985. – Арк. 1–10
104.    РДАСПІ. – Ф. 17. – Оп. 100. – Спр. 66185. – Арк. 1–9
105.    РДАСПІ. – Ф. 17. – Оп. 100. – Спр. 69692; Спр. 21698. – Арк. 1–12
106.    РДАСПІ. – Ф. 17. – Оп. 100. – Спр. 75866. – Арк. 2–8; Спр. 29287; Спр. 64385. – Арк. 2–14
107.    РДАСПІ. – Ф. 17. – Оп. 100. – Спр. 9695. – Арк. 1–15; Спр. 2391. – Арк. 2–12
108.    Соратники. – М., 1989
109.    Сталинский путь. – 1941. – 6 апреля
110.    Транспорт Украины. – К., 1928. – № 13–14. – С. 14
111.    Управління СБУ в Дніпропетровській області. – Спр. П5352
112.    Управління СБУ в м. Києві. – Спр. 864-04
113.    Управління СБУ в Харківській області. – Спр. 010762; Спр. 55
114.    Управління СБУ у Харківській області. – Спр. № 010973
115.    Уржанов В.М. Профсоюзная организация Одесских железнодорожников. События. Документы. Лидеры. – Одесса, 2001
116.    ФСБ РФ. Управление регистрации и архивных фондов. – Спр. 10/А-4631
117.    ЦДАВО України. – Ф. 2357. – Оп. 1. – Спр. 10. – Арк. 14
118.    ЦДАВО України. – Ф. 2357. – Оп. 1. – Спр. 41. – Арк. 16,17; Оп. 2. – Спр. 477. – Арк. 18; Оп. 3. – Спр. 14. – Арк. 61
119.    ЦДАВО України. – Ф. 2357. – Оп. 1. – Спр. 85. – Арк. 28
120.    ЦДАВО України. – Ф. 2357. – Оп. 1. – Спр. 85. – Арк. 33; Оп. 2. – Спр. 294. – Арк. 1–6; Оп. 2. – Спр. 476. – Арк. 146; Оп. 3. – Спр. 14. – Арк. 19
121.    ЦДАВО України. – Ф. 2357. – Оп. 1. – Спр. 85. – Арк. 40
122.    ЦДАВО України. – Ф. 2357. – Оп. 2. – Спр. 440. – Арк. 1–6; Оп. 3. – Спр. 478. – Арк. 102; Оп. 1. – Спр. 4. – Арк. 18
123.    ЦДАВО України. – Ф. 2357. – Оп. 2. – Спр. 464. – Арк. 28–30; Спр. 457. – Арк. 14; Оп. 3. – Спр. 14. – Арк. 3–4
124.    ЦДАВО України. – Ф. 2357. – Оп. 2. – Спр. 476. – Арк. 160
125.    ЦДАВО України. – Ф. 2357. – Оп. 3. – Спр. 14. – Арк. 96; Оп. 2. – Спр. 477. – Арк. 76
126.    ЦДАВО України. – Ф. 2357. – Оп. 3.– Спр. 14. – Арк. 96
127.    ЦДАВО України. – Ф. 2761. – Оп. 1. – Спр. 332. – Арк. 89; Ф. 2151. – Оп. 1. – Спр. 263. – Арк. 5
128.    ЦДАВО України. – Ф. 2762. – Оп. 1. – Спр. 502. – Арк. 66
129.    ЦДАВО України. – ФП 2357. – Оп. 2. – Спр. 286. – Арк. 1–4
130.    ЦДАВО. – Ф. 2357. – Оп. 3. – Спр. 25. – Арк. 18
131.    ЦДАГО Украины. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 358. – Арк. 45
132.    ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 107. – Арк. 39; Спр. 355. – Арк. 9; Спр. 440. – Арк. 68
133.    ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 354. – Арк. 369
134.    ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 444. – Арк. 2
135.    ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 77. – Спр. 238. – Арк. 3
136.    ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 77. – Спр. 49. – Арк. 17
137.    ЦДАГО України. – ФП 46261

 

 

 

Зворотній зв'язок

Питання-Відповідь 
   Форум профспілки  

Опитування

Який розділ вас цікавить?

Лічильник



Головна Контакти Пошук

Фотогалерея


День Ради профспілки на Жмеринському вузлі 4-5.07.2018

Електронний профспілковий квиток

VISA_profkvytok.jpg
  

Zalp.org.ua  :Головна >> Про нас >> Історія профпілки >> Книга "100 років на захисті трудящих" >> РОЗДІЛ VI
Контакти:
03049 м. Київ, Повітрофлотський пр-т, 15 А
тел. (044) 465-00-80; тел/факс(044) 465-00-78