З перших днів війни ми отримали колосальну підтримку від місцевих закладів харчування. Особливо слід відзначити ресторан «V Myaso», в якому готують пиріжки, варять борщі, каші, супи, солянки, навіть вареники ліплять, щоб смачно нагодувати пасажирів і залізничників. Приготовані страви передаються в евакуаційні поїзди. 

 

Із забезпеченням продуктів харчування та розгорненням польової кухні свого часу дуже допомогла обласна держадміністрація, яка залучила волонтерські організації. Молоді хлопці і дівчата швидко розфасовували їжу і виносили необхідну кількість до поїздів. А ще вразило, як місцева молодь сама приходила до нас на вокзал, і запропонувавши свою допомогу, ставала до роботи. 

 

Вдячні територіальній профорганізації, яка для залізничників організувала гарячі обіди, котрі доставляються у корексах. 

 

Взагалі у нас добре налагоджена робота із обробкою заявок на харчування, і навіть якщо тимчасово втрачено зв’язок з тією чи іншою поїзною бригадою, ми завжди готуємо із запасом, навіть у 300 порцій. Ще ніхто у нас не залишився ненакормлений.

 

Щодобово вже протягом місяця ми забезпечуємо евакуаційні поїзди, які прямують зі сходу на захід нашої країни, питною водою в пляшках. А це − тони води, адже їдуть тисячі пасажирів з дітьми. І саме завдяки Полтавській облдержадміністрації ми маємо змогу порадувати малечу яблуками, печивом та навіть цукерками. Ви не уявляєте, які вони раді цим солодощам. У стомленому погляді кожної дитини з Харкова, Краматорська, Лиману, Сум можна побачити цілий світ, сповнений жахіттям війни, що випала на їхню долю. А уявіть собі молоду маму, яка тільки пів року як народила дитинку, і через стрес раптово в дорозі втратила молоко. Звичайно, насамперед, ми її заспокоїли, забезпечили дитячою сумішшю, придбали пляшечку для харчування, навіть попередньо прокип’ятили, дали в дорогу памперсів. І вдячності не було меж. Ми розуміємо, що зараз необхідно підтримувати один одного. Ситуації бувають різні, і ми завжди шукаємо вихід. Згадується випадок, коли мама з хлопчиком, які змогли вирватися з Охтирки, їхали майже без речей, з одним дитячим рюкзачком, а ця перелякана вибухами дитинка взагалі була в одних колготках і кофтинці. Тут вже допомогли місцеві мешканці. Таке відчуття, що усіх нас об’єднало спільне горе. І в умовах війни важлива не тільки допомога, а й добре слово. До речі, на нашому вокзалі у медичному пункті пасажири можуть отримати кваліфіковану психологічну консультацію.

 

Ми відчуваємо підтримку звідусіль: нам допомагають депутати, обласна державна адміністрація, керівництво Укрзалізниці, ресторани, волонтери, профспілка та мешканці Полтавщини – ніхто не залишається осторонь.

 

Особливі слова вдячності моєму колективу. Вони надихають, створюють атмосферу, коли відчувається надійна підтримка і дружнє плече.

 

Зараз важко усім залізничникам, адже доводиться працювати в напружених умовах, без відпочинку, ми майже не бачимо свої сім’ї, але добре розуміємо, що кожен з нас щодня, виконуючи обов’язки на залізничному «фронті», наближає ПЕРЕМОГУ.