…Спочатку такий собі історичний екскурс – це про те, коли під час правління цариці Катерини відбулось остаточне закріпачення підданих імперії. Тоді це ганебне явище набуло надзвичайно виродливих форм з правом продажу людей, як живого товару. До цих подій ще незакріпачені холопи мали право самостійно переходити до іншого поміщика (на їхню думку, демократичнішого) саме в день пам’яті святого Георгія (Юрія). Однак все врешті-решт колись закінчується.


…Традиції зниклої з мап (але не з душ тих, хто прагне безмежної влади) рабовласницької Римської імперії процвітають і до сьогодення, у тому числі і на теренах неньки України. Втім, нині ці традиції запроваджують фарисеї під ідеологічно хитрими гаслами у кращих традиціях лицемірства, а саме – обіцянок фантастичного підвищення добробуту народу на тлі казкового росту внутрішнього валового продукту (ВВП). Щоправда, за чий рахунок і в яких офшорах це все опиниться, «цнотливо» замовчується. За їхніми прогнозами, останнім часом дуже психологічно втомлений народ мовчки це все проковтне і рядами, колонами піде в це щасливе для окремо «вибраних» майбуття. Проте цій категорії «вибраних» визначення свого часу дав Тарас Шевченко – «…славних прадідів великих правнуки погані!». При цьому вони забули, що громадяни України є вільними громадянами.


Тож розглянемо шляхи казкового підвищення ВВП та фантастичного покращення добробуту вільних громадян України через кардинальні зміни трудових відносин за забаганками «вибраних» (до цього не змогли додуматися навіть ідеологи дуже «розвиненого» соціалізму, хоча щось подібне дійсно працювало у період сталінських «колективізації» та «індустріалізації» під пильним контролем НКВС)…


Парламентом 28 грудня 2019-го зареєстровано поданий Кабінетом Міністрів законопроєкт «Про працю» (реєстр. № 2708), що був розроблений Міністерством розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства під керівництвом міністра Т.Милованова на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів на 2020 рік, схваленої Постановою Верховної Ради від 04.10.2019 р. № 188-IX. Ним скасовується низка законів, зокрема «Про відпустки» та «Про оплату праці», а в інші вносяться кардинальні зміни. У ньому взагалі не передбачено обов’язковість укладення колективних договорів, а також гарантії – забезпечення права громадян на працю і соціальний захист, при звільненні працівника, при організації робочого часу і часу відпочинку працівників, праці жінок, молоді, інвалідів тощо (!). Відсутні загальні засади щодо забезпечення зайнятості працівників.


Цей законопроєкт суперечить Конституції України, Загальній декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 р., Європейській Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 04.11.1950 р., ратифікованій Верховною Радою 01.07.1997 р., Європейській соціальній хартії від 03.05.1996 р., ратифікованій 14.09.2006 р., цілого ряду ратифікованих Верховною Радою конвенцій Міжнародної організації праці.


На нашу думку, законопроєкт № 2708 спрямований на ліквідацію практично всіх прав і основоположних прав і соціальних гарантій найманих працівників, передбачених Конституцією України, чинним Кодексом законів про працю (КЗпП).


Більше того, окремим законопроєктом передбачено внесення змін до Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», які практично «демонтують» весь профспілковий рух в Україні.


Про такі перспективи свідчать норми проекту, а саме:
1. Вилучення норми щодо відрахування роботодавцем профспілковій організації коштів в розмірі не менше 0,3 від Фонду оплати праці на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу. Тобто, трудові колективи повинні взагалі забути про оздоровлення, у тому числі дитяче. На думку цих «вибраних», на асфальті оздоровлення дієвіше. А разом з медичною реформою – це ще той ефект.


2. Для ефективнішої реалізації задумок щодо «оздоровлення» трудового народу і підростаючого покоління (поряд з медичною реформою) запланована і передача профспілкового майна, у тому числі оздоровчих, фізкультурно-спортивних закладів, бібліотек, закладів культури тощо, яке належить на праві приватної власності саме трудовим колективам у власність держави. От вам і недоторканність власності! Таке собі дежавю. Запровадження навпаки революційного принципу комуністів «експропріація експропріаторів». Щоправда незрозуміло, яким чином трудовий народ потрапив до розряду «експропріаторів». І це реалізація ст. 13 Конституції України, яка начебто захищає право приватної власності (!).


3. Позбавлення права контролю за дотриманням роботодавцем умов трудового договору у зв’язку із масовим запровадженням строкових трудових договорів.


4. Позбавлення права контролю за оплатою праці, яка буде встановлюватися виключно трудовим договором на підставі Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», тобто відповідно до мінімального рівня. Наприклад, у п’ятьох складачів поїздів одного розряду, з одним стажем роботи може бути різна зарплата – залежно від умов трудового договору.


5. Необмежений ніким і нічим робочий час. Відсутність оплати за роботу у вечірній час, за роботу у вихідний день і лише 20% (зараз – у подвійному розмірі, а у державах ЄЕС навіть у потрійному) – за надурочну роботу.


6. Час відпочинку працівників – 24 години на тиждень замість нинішніх 48. Тобто всього один вихідний день (зараз два дні) залежно від умов трудового договору.


7. Відпустка працівників – 24 календарних дні з датою на розсуд роботодавця. Усі інші відпустки (за вислугу, важкі і шкідливі умови праці, особливий характер праці тощо) начебто повинні регулюватися колективними договорами. При цьому у законопроєкті обов’язковість для роботодавця укладати колективний договір взагалі не передбачена (!). Закон України «Про колективні договори і угоди» починає діяти в часі і просторі за умови його регламентації в трудовому законодавстві. Відповідальність роботодавця за відсутність колективного договору також відсутня. Коло «демократії» замкнулось.


Абсолютно цинічними є норми законопроєкту «Про працю», що регламентують питання трудового договору (статті 15–23), за якими працівника зобов’яжуть працювати не за професією, передбаченою Класифікатором професій, а за якоюсь невизначеною роботою. Тобто автоматично зникне з порядку денного питання розширення зони обслуговування, виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, суміщення професій тощо і відповідно відсутність будь-яких доплат за виконання таких робіт. Узаконюється максимальна експлуатація працівника на безоплатній основі, яка наразі класифікується як заборонена в частині залучення працівників до робіт, непередбачених трудовим договором. У такий спосіб будуть підвищувати ВВП держави і підтягувати працівників до казкового матеріального стану.


При цьому абсолютно аморальною є норма ст. 16 цього законопроєкту, яка знімає з роботодавця обов’язок забезпечувати надання соціальних пільг та гарантій працівникам з інвалідністю, учасникам бойових дій, ветеранам війни та членам їхніх сімей, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та членам їхніх сімей, іншим категоріям працівників, до трудового договору яких має бути внесено інформацію, яка підтверджує їхній правовий статус та надає підстави для використання ними права на державні гарантії, передбачені спеціальним законодавством. Тобто реалізація державних пільг і соціальних стандартів можлива лише у тому разі, коли працівник сам виявить бажання мати такий запис у трудовому договорі. Що це означає? Забажав мати такий запис – отримав відмову в прийомі на роботу. Повідомив роботодавця після підписання трудового договору – нічого не отримав на вже законних підставах. Причина – відсутність такої умови в трудовому договорі.


Щодо видів трудових договорів, то згідно із ст. 17 законопроєкту їх налічується сім видів: безстроковий, строковий, короткостроковий, сезонний, з нефіксованим робочим часом, учнівський трудовий договір, трудовий договір з домашнім працівником.


Для нас становлять інтерес три види трудових договорів: безстроковий, строковий, з нефіксованим робочим часом.


Що таке безстроковий трудовий договір і на яких роботах його буде застосовано – у законопроєкті не визначається. Мабуть, йдеться про осіб, наближених до місцевого «князька», і які будуть працювати стільки, скільки працює він сам. Для всіх інших передбачувано буде застосовуватись п. 3 ч. 3 ст. 18 законопроєкту: «на час виконання певного обсягу чи виду роботи, строк закінчення якої не може бути визначений конкретною датою, з урахуванням характеру такої роботи, умов її виконання».


Строковий трудовий договір може укладатися на визначений строк або на час виконання певної роботи, але не більше ніж на 5 років. Тобто, ті самі контракти, тільки порядок яких Постановою КМУ № 170 вже не буде регулюватися. І не дай Боже вам захворіти і отримати довідку про надання тимчасово легшої роботи на певний період! Як правило, у роботодавця така робота відсутня і вас просто на законних підставах звільнять з роботи «як тільки, так і зразу».


Що стосується нефіксованого робочого часу, то це аналог ст. 60 КЗпП, яка регулює поділ робочого дня на частини, але з гіршими умовами.


Не будемо вдаватися до аналізу положень інших статей законопроєкту в частині регламентації трудового договору та його видів, тому що для цього всього словоблуддя фінал один, апофеозом якого є ст. 35 під назвою «Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця». Диспозиція статті така:


«1. Роботодавець має право з власної ініціативи розірвати трудовий договір з працівником.


2. Про рішення розірвати трудовий договір з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, роботодавець повинен письмово або зазначеними у трудовому договорі засобами електронного зв’язку повідомити працівника у строк:


1) не менше ніж 15 днів – якщо сума періодів роботи працівника у цього роботодавця становить не більше 6 місяців;
2) не менше ніж 30 днів – якщо сума періодів роботи працівника у цього роботодавця становить понад 6 місяців;
3) не менше ніж за 60 днів – якщо сума періодів роботи працівника у цього роботодавця становить понад п’ять років;
4) не менше ніж за 90 днів – якщо сума періодів роботи працівника у цього роботодавця становить понад 10 років».
Слово «періодів» означає роботу за строковим трудовим договором.

Ключові слова цього опусу – «з підстав, передбачених частиною першою статті». Мабуть, розробники читали твір царя Петра Першого «Юности честное зерцало», в якому приблизно сказано так: п. 1. Начальник завжди правий; п. 2. Якщо начальник неправий, дивись пункт перший. Однак не насмілились написати у статтях проєкту ще одне побажання царя Петра – про те, що працівник повинен мати «вид лихий, але придуркуватий, щоб розумінням своїх не засоромити начальство». Як не як XXI сторіччя.


 Виходячи з диспозиції цієї так званої «норми» права, необхідно забути про реалізацію свого права на страйк (ще один законопроєкт), оскільки запроваджувати якісь локаути (ліквідація підприємства або його структурного підрозділу) просто недоцільно. На підставі цієї норми – всіх на вулицю. Тим більше, що тепер жодним чином не регулюється обов’язок роботодавця забезпечувати зайнятість. Мабуть, це реалізація передвиборчих обіцянок Гаранта щодо створення мільйона додаткових робочих місць. Не підняття рівня економічного розвитку, і зрозуміло з цих причин і повинні з’явитися нові робочі місця. Є підозра, що реалізація обіцянок у такій інтерпретації можлива лише за зразком латиноамериканських латифундій XVIII–XIX століть. Пам’ятаєте «мильний» серіал про рабиню Ізауру? Отож бо. У випадку прийняття цього так званого Закону, світ вже буде дивитись серіали про рабиню Марію…


Що стосується робочого часу, то ст. 48 законопроєкту запроваджується семиденний робочий період (нині – п’ятиденний, а для змінних працівників – шестиденний) з одним вихідним днем. При цьому про графіки роботи та змінність ані слова! Йдеться тільки, що це визначає роботодавець. Пропонується ударний малооплачуваний рабський труд для збільшення міфічного ВВП в інтересах декількох сімей олігархів.


Проводити подальший аналіз норм цього словоблуддя немає доцільності, оскільки ними формується лише панацея для «власть імущих». Створюється під «реформаторськими» гаслами такий собі експериментальний азійсько-африканський соціальний смітник за зразком Бангладеш, Сомалі (для слуг – клондайк) в центрі Європи.


З колективним договором можна взагалі не валандатись, позаяк його розділи в законопроєкті відсутні. Положення про оплату праці, якщо такі в наявності, – на смітник, як такі, що не відповідають вимогам «їхнього сьогодення». Проте власні зарплати – до космічних висот, а з податками в бюджет – знак питання: якось розберемось. Оце буде ВВП!..


А де ж громадяни?! Да кому з цих «вибраних», що мріють бути серед «золотого мільярда», потрібний «витратний матеріал». А знайти місцевих «виконавців» для реалізації своєї волі також не проблема – підгодують.


Тож єднаймося, бо разом ми – сила!


Микола БЄЛЬЧЕНКО, головний правовий інспектор праці Ради профспілки