Залізничний транспорт здавна називають «державою у державі». І з цим не посперечаєшся, тому що з часів створення перших залізниць на теренах царської Росії паралельно з будівництвом колії, станцій зводились лікарні, житло для лінійних працівників (колійні будки та казарми), створювались бібліотеки, школи, системи водопостачання тощо. І цю соціальну сферу формувала не тільки держава, а й акціонерні товариства або концесії, в які передавались у той час залізниці.

Пізніше, в радянські часи, зводились клуби та будинки культури, стадіони, спортивні споруди, дитячі табори та садочки, бази відпочинку, санаторії-профілакторії та інші об’єкти.

Наприклад, у 1928 році на залізницях України нараховувалось 160 клубів, у тому числі 40 новозбудованих, ще 7 великих клубів знаходились в стадії будівництва. Налічувалось 1227 бібліотек з фондом 769334 томи, десятки спортивних майданчиків, мережа кіноустановок досягала 118 об’єктів.

Приділялась відповідна увага зміцненню здоров’я залізничників. Так, у 1923 році в будинках відпочинку було оздоровлено 3343 працівники, а в 1927-му – вже 10173, в санаторіях курс лікування пройшли, відповідно, 1323 та 1955 осіб.

Таким чином, залізниці та їх працівники відчували себе досить самодостатніми, і ніхто у той час і гадки не мав про скорочення соціальної сфери.

Але роки минали, змінювалася соціальна політика держави і роботодавця. Профспілка залізничників і транспортних будівельників України всіма доступними способами протидіяла та захищала соціальну сферу від передачі її в комунальну власність і на приватизацію. В Галузевій угоді з’явились наступні норми – зобов’язання Укрзалізниці:

пункт 5.5. «Вживати заходів щодо збереження в галузі об’єктів оздоровлення та відпочинку працівників»;

пункт 5.6. «Рішення про передачу в комунальну власність чи на приватизацію об’єктів соціальної сфери, які побудовані за рахунок коштів залізниць, здійснювати за наявності згоди трудового колективу залізниці або дорожнього комітету профспілки»;

пункт 5.7. «Приймати рішення щодо передачі в оренду чи на приватизацію структурних підрозділів залізниць, підприємств торгівлі, громадського харчування, об’єктів культурно-освітнього та спортивно-фізкультурного призначення, які обслуговують залізничників та членів їх сімей, за участю відповідних профспілкових органів, які представляють інтереси трудових колективів».
 
Але норми Галузевої угоди не могли переважити рішення Уряду або Верховної Ради України щодо прийнятого Державного бюджету. Ось залізничники й вимушені були розпрощатись з відомчими дошкільними дитячими закладами, фінансування яких Урядом спочатку було передано до комунальної власності, а потім і самі заклади.

Упродовж 90-х років минулого сторіччя і на початку нинішнього з ініціативи роботодавців стали закриватись або передаватись окремі спортивні споруди, клуби. Частину культурно-освітніх закладів було перейменовано в будинки науки і техніки і передано на баланс структурних підрозділів залізниць.

Особливе місце в соціальній сфері займають галузеві оздоровчі заклади: санаторії, санаторії-профілакторії, пансіонати, бази відпочинку, дитячі оздоровчі заклади. Вони, як правило, знаходяться в мальовничих куточках – на берегах морів, річок, озер, в лісі. Саме вони є і найбільш привабливими для структур приватного бізнесу.

Враховуючи ці обставини, виборні органи профспілки в особі дорожніх профорганізацій у судовому порядку довели право власності трудових колективів на оздоровчі об’єкти, що створювались і будувались за рахунок прибутку підприємств, яким відповідно до законодавства того часу розпоряджались трудові колективи.

Таким чином, 23 із 70 відомчих оздоровчих закладів опинились у власності трудових колективів залізниць, а по суті – дорожніх і територіальних профспілкових організацій, в тому числі: 1  санаторій, 3  санаторії-профілакторії, 3 пансіонати і бази відпочинку, 16  дитячих таборів.

Профспілкові організації за підтримки керівництва залізниць і підрозділів ефективно використовували галузеві об’єкти, які знаходились у різних формах власності, для оздоровлення залізничників, членів їх сімей, у тому числі дітей.

Із року в рік оздоровниці ремонтувались, модернізувались, удосконалювалась їх матеріальна база, покращувались умови проживання в них, лікування і харчування, а також в цілому оздоровлення з використанням кліматичних можливостей місцевості.

Щорічно на всіх об’єктах в середньому оздоровлювалось 60 тис. осіб, у тому числі 30 тис. дітей, а в найбільш сприятливі роки – до 88 тис. осіб, із них 34 тис. дітей.

Ситуація суттєво погіршилась після того, як найкращі оздоровчі заклади Південно-Західної, Львівської, Придніпровської і Південної залізниць опинились на анексованій території Криму. Місць у оздоровчих закладах стало катастрофічно не вистачати. Як наслідок, у 2014 році всього було оздоровлено лише 35 тис. осіб, у тому числі 14 тис. дітей.

Наші профорганізації були вимушені путівки на літнє оздоровлення придбавати у сторонніх закладах. А це значно накладніше і для бюджетів профорганів, і для спілчан. Тим більш, що санаторні путівки із Фонду соціального страхування вже не надаються.

З даної ситуації необхідно шукати вихід. І він вбачається Раді профспілки  в тому, щоб розробити дієву програму розвитку власних оздоровчих закладів ПАТ «Українська залізниця», розширити можливості, за необхідності добудувати нові корпуси з таким розрахунком, щоб оздоровлювати всіх бажаючих працівників і членів їхніх сімей.

Однак, останнім часом у фінансових планах залізниць, на превеликий жаль, зменшуються видатки на утримання закладів оздоровчого та спортивно-культурного характеру. Так, план 2015 року складає 65,2 % звіту 2014 року, а фінансова допомога на утримання галузевих оздоровчих, спортивних і культурних закладів в поточному році склала 95,5 % до звіту минулого. У порівнянні з 2014-м відрахування профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу також знизились до 77,8 %.

Рада профспілки сподівається, що ПАТ «Укрзалізниця» проводитиме сильну соціальну політику, яка відповідатиме вимогам часу і потребам залізничників. Робити це дозволяє і Статут товариства, адже одним із предметів його діяльності є «організація відпочинку та санаторно-курортного лікування, фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність, організація відпочинку і розваг; утримання, експлуатація і ремонт об’єктів соціально-побутового призначення».

Профспілка наполягатиме на внесенні пропозицій із закріплення норм щодо утримання, ремонту і фінансування відомчих оздоровчих об’єктів у колективному договорі ПАТ «Українська залізниця», незважаючи на їх приналежність.

Останнім часом, мабуть, тільки лінивий не говорить про зношеність основних фондів залізничного транспорту. Дійсно, ці цифри вражають: щодо електровозів – 91%, тепловозів – 99,5 %, пасажирських вагонів – 85,9 %.
Але ніхто не б’є на сполох, скільки при цьому становить, так би мовити, «зношеність» залізничників, вимушених працювати на застарілій техніці, внаслідок чого їх здоров’ю загрожує чимало небезпечних факторів.

Роботодавець, насамперед, повинен піклуватись про збереження і відновлення здоров’я працівників, профілактику і підтримку його на належному рівні! Тож і мови не може бути про закриття оздоровчих об’єктів, зняття їх  з «колеса», так звану «передачу непрофільних активів» та інших закамуфльованих заходів.

Ми впевнені, що оздоровчі заклади та і всю соціальну сферу залізничного транспорту слід розглядати як продовження технологічного процесу із забезпечення безпеки перевезень. А кошти, необхідні для її утримання – як необхідні обов’язкові затрати.

Суспільство, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади та місцевого самоврядування повинні з розумінням поставитись до цього вкрай важливого питання, адже, по великому рахунку,  йдеться про безпеку пасажирів та і всього населення України.

А реалії сьогодні такі, що зміни організаційно-правового статусу і структури залізниць створюють проблеми щодо утримання соціальної сфери і доступу до неї працівників вертикально-інтегрованих структур, що створюються в процесі реформування галузі.

Як правило, соціальна сфера знаходиться на балансі залізниць, але, за прогнозами, лише близько половини працівників увійдуть до складу структур за видами діяльності. Тож виникає ситуація, коли вони, створивши, власне, соціальні об’єкти галузі, не зможуть користуватись ними на тих самих умовах, що й працівники залізниць.

Це перший ризик, а другий полягає в тому, що оздоровчі заклади магістралей не будуть наповнюватись залізничниками, оскільки вертикальні структури вправі будуть закуповувати путівки на оздоровлення на власний розсуд. Таке неефективне використання оздоровчих потужностей може призвести до їх занепаду.

Питання має бути врегульовано, в тому числі і фінансово: залізницям необхідно у фінансових планах передбачати кошти на оздоровлення всіх працівників товариства з наступним проведенням взаєморозрахунків між залізницями і вертикальними структурами.

В умовах діяльності ПАТ «Українська залізниця» нова і важлива роль в ефективному використанні соціальної сфери покладається на управління, а в подальшому, можливо, на департамент соціального розвитку. Цій структурі, напевно, були б властиві такі функції, як координація діяльності об’єктів соціальної сфери, планування її розвитку, ремонту, модернізації, оснащення тощо.