Захист працівника на практиці: чи запрацював Закон №2980 для залізничників

– Пані Тетяно, що відбулося після нашого попереднього інтерв’ю?

– Ми подали апеляційну скаргу, але суд залишив рішення без змін, адже на той момент діяли попередні норми, а станція, де працівник отримав поранення, формально не належала до об’єктів критичної інфраструктури.

У 2026 році, зокрема і завдяки зверненням нашої профспілки та роботі Голови профспілки з народними депутатами (в одній такій зустрічі я теж брала участь і особисто розповіла депутатам,з якими проблемами стикаються наші працівники у цих випадках), Верховна Рада внесла зміни до Закону №2980, усунувши прогалину та надавши працівникам можливість повторно звернутися за виплатою.

Після набрання чинності Законом №4793-ІХ і завершення відведеного Кабінету Міністрів строку на приведення своїх актів у відповідність наш працівник повторно звернувся до Пенсійного фонду. Однак замість перегляду справи за документами про первинне встановлення інвалідності через поранення від нього вимагали останнє рішення експертної комісії.

Адже під час переогляду йому вже було встановлено ІІІ групу інвалідності через супутні захворювання, що виникли після поранення. Саме це Пенсійний фонд використав як нову підставу для відмови, фактично проігнорувавши і акт спеціального розслідування, і документи про первинне встановлення інвалідності внаслідок поранення.

Другою підставою стало те, що на момент звернення Кабінет Міністрів ще не привів свою постанову у відповідність до закону, тож Пенсійний фонд керувався застарілими підзаконними актами.

– Чи складалося у вас враження, що чиновники шукають будь-яку зачіпку, аби не виплачувати компенсацію?

– Судіть самі. Навіть після того, як Кабінет Міністрів виконав вимоги закону, працівникові повідомили, що повторно приймати документи не будуть, оскільки за його заявою вже є рішення про відмову.

Такий підхід суперечить меті законодавчих змін, адже закон був прийнятий саме для відновлення прав працівників, яким раніше безпідставно відмовили. Оцінювати потрібно обставини отримання поранення та первинного встановлення інвалідності, а не нинішній стан здоров’я людини. Натомість йому запропонували знову звертатися до суду.

– Але ж ви не зупинилися на цьому?

– Ні. Ми подали скаргу до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Проте й там відмовилися переглядати справу, посилаючись на те, що нині працівникові встановлено іншу групу інвалідності.

Ми й надалі відстоюватимемо його право. Але далеко не кожен після першої відмови готовий роками боротися, навіть коли вона очевидно необґрунтована.

– Тобто зміни до Закону фактично не змінили ситуацію?

– На жаль, ця справа є показовою. Закон змінився, але практика його застосування – не завжди. Працівники критичної інфраструктури, які ризикують життям і здоров’ям, після поранення змушені ще й доводити своє право на гарантовану державою допомогу.

Особливо прикро, що кошти на ці виплати передбачені державним бюджетом. Проте замість виконання закону Пенсійний фонд продовжує шукати формальні підстави для відмови, а не забезпечувати постраждалим працівникам реалізацію їхніх законних прав.

– На Вашу думку, які зміни до Закону № 2980 реально можуть виправити ситуацію з відмовами залізничникам? Можливо, потрібно задіяти якісь інші механізми?

– Потрібно просто почати виконувати Закон, а не шукати приводи його ігнорувати. Наскільки мені відомо, навіть ті працівники, які виграли суди проти Пенсійного фонду України, грошей ще не отримали, хоча кошти в бюджет закладені.