З Олександром, працівником одного з херсонських структурних підрозділів Одеської залізниці, ми спілкувалися невдовзі після звільнення Херсона. Він розповів, як в місто прийшла війна, як він виїхав з окупованих територій і як бере участь у відновленні рідної Херсонщини.
«24 лютого я прокинувся о 4 ранку, мав їхати у відрядження в Одесу. Коли вийшов на вулицю, почув звуки вибухів. Через п’ять хвилин мені зателефонував начальник однієї зі станцій і повідомив, що з напрямку Автономної Республіки Крим розпочалися бойові дії. Я зв’язався зі станцією Вадим на границі з Кримом і там підтвердили, що справді розпочались активні бойові дії, вже була відсутня електроенергія, але зв’язок ще лишався. Над станцією літали снаряди. Чергова по станції трималась з останніх сил, бо справді страшно…
Погодивши з керівництвом скасування відрядження, залишився в Херсоні, який незабаром окупували. 13 квітня, після довгих днів окупації, ми з дружиною, вона теж залізничниця, все ж вирішили виїхати з міста. Наступного дня вдалося дістатися Вапнярки (Вінницька область). Там нам надали можливість працювати. А з 1 жовтня ми переїхали до Одеси.
Ми виїхали практично без нічого, без речей. Зараз орендуємо житло. Зрозуміло, що коштів не вистачає. Тому, коли дізнались про спільну постанову Укрзалізниці і профспілки, звернулися по допомогу. Дуже вдячні за підтримку профспілці, зокрема Одеській дорожній профорганізації.
А сьогодні я вже в Херсоні. Беру участь у відновленні руху поїздів. Сім’я лишається в Одесі, а я постійно їжджу сюди. Хочеться, аби в місті скоріше відродилось звичне життя. Адже зараз повертатися сюди ще неможливо: щодня прильоти, світла нема, води нема, люди живуть у вкрай важких умовах. Перші магазини відкрилися, в чергах сотні людей. На автозаправках теж черги, ніби затор у час пік. Тому дуже важливо якнайшвидше відновити залізничне сполучення».
