Пропонуємо аналіз судової практики у питаннях трудових відносин під час воєнного стану, підготовлений правовою інспекцією праці Ради профспілки.
Судова практика в питаннях звільнення працівника за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України
Огляд ситуації
Позивач працював на посаді інженера-технолога технічного відділу авіаремонтного заводу. Наказом від 17.03.2022 працівникам підприємства (в тому числі позивачу) оголошено про простій з 21.03.2022. Підставою стала наявність бойових дій на території міста та неможливість забезпечити безпечну доставку працівників на підприємство, необхідність збереження їх життя, здоров’я та безпеки підприємства.
18.04.2022 керівник позивача запросив у нього заяву про призупинення трудового договору (що передбачає абсолютну неможливість надання роботодавцем і виконання працівником роботи). Працівник повідомив, що перебуває у процесі евакуації та надасть заяву, коли в нього з’явиться технічна можливість.
Натомість наказом від 20.04.2022 працівника викликали з простою на роботу з 21.04.2022. Працівник 21 та 22 квітня 2022 р. сповістив роботодавця про неможливість виконання розпорядження про вихід на роботу з 21.04.2022 через його евакуацію за кордон і просив відтермінувати дату виходу.
22.04.2022 на вимогу роботодавця він надав пояснення щодо причин евакуації, вказуючи на наявність обставин, що загрожують його життю та життю родини. Також працівник запропонував виконувати обов’язки дистанційно.
Після чого роботодавець наказом від 22.04.2022 звільнив працівника з посади інженера-технолога технічного відділу за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
Працівник звернувся до Конотопського міськрайонного суду з позовною заявою, в якій просив визнати незаконним та скасувати наказ від 22.04.2022, поновити його на посаді.
Ключові моменти:
- простій на підприємстві запроваджено у зв’язку з наявністю бойових дій на території міста та неможливістю забезпечити безпечну доставку працівників на підприємство, необхідністю збереження їх життя, здоров’я та безпеки підприємства;
- позивач виїхав у евакуацію через загрозу його життю і життю родини;
- відповідачу було достеменно відомо про нереальність вимоги вийти на роботу у визначений термін та неможливість належного виконання відповідного наказу;
- позивача звільнено з роботи за прогул роботи без поважних причин (на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України).
Що про це каже законодавство?
Згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу без поважних причин.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом № 2102-IX від 24.02.2022 року (зі змінами, внесеними згідно з указами Президента, зокрема № 133/2022 від 14.03.2022 року), на території України введено воєнний стан.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих Законом від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Закон України № 2136-ІХ не скасовує і не змінює норми КЗпП щодо підстав звільнення з ініціативи роботодавця.
З’ясування поважності відсутності позивача на роботі є визначальним фактом для вирішення питання про законність звільнення з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, в даному випадку – ведення воєнних дій. Тобто, поважними визнаються причини, які виключають вину працівника.
Ст. 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Ст. 27 Конституції України визначено, що кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини.
Згідно зі ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Про рішення суду першої інстанції
Конотопський міськрайонний суд Сумської області після вивчення матеріалів справи, зазначив, що невихід позивача на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов’язаних з ними обставин не може мати наслідком звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП за підставою «прогул».
Зазначене обумовлено необхідністю збереження життя та здоров’я працівників та їхніх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин, у такому випадку за працівниками зберігаються робоче місце та посада.
Відсутність належного повідомлення про припинення раніше запровадженого простою також є поважною причиною неявки на роботу.
04.08.2022 суд схвалив рішення задовольнити позов, визнати незаконним і скасувати наказ про звільнення за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України та поновити працівника на роботі.
Апеляційний розгляд
Роботодавець, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове – про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Аргументи відповідача
Суд першої інстанції безпідставно визнав ведення активних бойових дій у місті станом на дату звільнення позивача, оскільки у постанові КМУ від 06.03.2022 № 204-р, на яку послався суд, про ведення бойових дій взагалі не йдеться.
Суд не надав оцінки поясненням позивача від 22.04.2022 щодо причин невиходу на роботу. Так, позивач зазначив, що не може вийти на роботу у зв’язку з евакуацією, а основною причиною його евакуації є викрадення голів ОСББ, яким він є, та членів їхніх родин, що несе загрозу його життю та життю його родини. При цьому позивач не зазначає таку причину прогулу, як бойові дії на території міста.
Позивач ігнорував повідомлення про необхідність виходу на роботу.
Область і місто станом на день звільнення позивача були повністю звільнені від російських військ.
Попри перебування підприємства в мінімальній відстані від загарбників, воно продовжувало працювати.
Позиція апеляційного суду
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ звернув увагу, що визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причини відсутності. Чинне законодавство України не містить переліку поважних причин, проте поважними причинами визнають такі, що не залежать від волі працівника та заважають останньому прибути на роботу.
Частинами 1–2 ст. 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.
Відповідно до абз. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про оборону України» воєнний час настає з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій та закінчується у день і час припинення стану війни. Відповідно до абз. 25 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону воєнні дії – це організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ризики, пов’язані із введенням в Україні військового стану, існували та продовжують існувати.
В позовній заяві позивач зазначив, що з метою збереження свого життя та життя своєї родини він вимушений був виїхати до безпечнішого місця, а саме за кордон.
Водночас підприємство не припинило свою виробничу діяльність, тож відповідач мав право припинити час простою, встановлений для позивача.
Проте доводи відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, не спростовують обставин поважності відсутності позивача на роботі 21.04.2022, оскільки працівник не мав реальної можливості повернутися з-за кордону у строки, визначені роботодавцем, проте останній відмовився задовольнити заяву позивача та надати йому розумні строки для повернення та виходу на роботу.
Колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції стосовно того, що наявність на території України воєнного стану та загрози життю та здоров’ю позивача та його родині через військову агресію російської федерації відносно України є поважною причиною відсутності позивача на роботі, а також щодо незаконності наказу відповідача про звільнення позивача з посади інженера-технолога технічного відділу за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Відтак постановою апеляційного суду від 24.11.2022 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Висновки
Звільнення працівника за прогул можливе лише за наявності достовірних обставин, які підтверджують відсутність на робочому місці саме без поважних причин.
Введення на території України воєнного стану та наявність загрози життю та здоров’ю є поважною причиною відсутності працівника на роботі.
Рішення про завершення простою має бути доведено до працівника завчасно, щоб останній мав можливість вчасно приступити до роботи.
Із судовими рішеннями у справі № 577/1447/22 можна ознайомитись за посиланнями:
