Не встигли транспортні профспілки відстояти право своїх працівників на страйк, як законодавці хоронять його у новому проєкті Закону «Про колективні трудові спори», який передбачається зробити частиною майбутнього Трудового кодексу.
Законопроєкт № 12034 «Про колективні трудові спори» зареєстровано у Верховній Радій України 16 вересня 2024 р. І в нього увійшли норми, які суперечать Конституції України і міжнародним трудовим стандартам.
Проти цих норм Профспілка залізничників і транспортних будівельників України категорично заперечувала ще на етапі підготовки законопроєкту.
Так, у ст. 48 проєкту встановлюються особливі умови участі у страйку для працівників підприємств критичної інфраструктури, зокрема транспортного забезпечення. Колективні договори таких підприємств повинні визначати взаємні зобов’язання роботодавця та працівників щодо виконання мінімально необхідного обсягу робіт та послуг, який має бути забезпечено окремими працівниками (в межах їх трудової функції) в ході проведення страйку.
Профспілка ж наполягає, що визначити мінімально необхідний обсяг робіт та послуг на підприємствах, зокрема транспорту, є практично неможливим.
І це означає, що страйк на транспорті знову буде заблокований на десятиліття.
Нагадаємо, що 18.10.2022 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» були внесені зміни в ст. 18 Закону України «Про транспорт», відповідно до яких страйк, раніше заборонений на підприємствах транспорту, тепер може застосовуватись відповідно до Закону «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
Отже, ледь виконавши рішення Європейського суду з прав людини, законодавці відновили наміри обмежити право працівників транспорту на страйк. То чи справді Україна обрала шлях євроінтеграції? Адже в Європі право транспортників на страйк є потужним важелем у переговорах профспілок з роботодавцем. Тому норма, яка унеможливлює страйк на транспорті не просто йде в розріз з європейськими трудовими стандартами, вона відкидає Україну на багато кроків назад на шляху до Євросоюзу.
Понад те, статтями 50–54 нового законопроєкту передбачено ще один серйозний інструмент тиску на працівників – право роботодавців на локаут.
Локаут – це тимчасове повне або часткове призупинення роботодавцем роботи підприємства та/або обмеження допуску всіх працівників або їх частини до робочих місць (без припинення трудових договорів) у відповідь на оголошення страйку.
Конституцією України визначено право працівників на страйк, проте відсутнє право роботодавців на локаут. І це є обґрунтованим, оскільки надання працівникам права на страйк обумовлено їхнім становищем слабкої сторони. Для того, щоб зрівняти сторони колективно-договірного процесу і пом’якшити економічний тиск роботодавців, за працівниками закріплено перевагу – можливість вдатися до страйку. Застосування локауту зводить цю перевагу нанівець.
Тож замість того, аби створити дієвий механізм вирішення трудових спорів, законодавець повністю стає на бік роботодавця і позбавляє працівників законного права на захист трудових прав.
