Тетяна Вербовецька, голова первинки залізничників Запорізької дирекції залізничних перевезень
Залізничник отримав інвалідність після обстрілу станції. Здавалося б, закон і держава мали б його захистити. Та замість допомоги – відмова у виплаті. Чому так сталося? Чому Пенсійний фонд, який щороку отримує майже пів мільярда гривень на ці компенсації, відмовляє постраждалим? І головне – чи реально працює Закон № 2980 для працівників критичної інфраструктури?
Відповіді шукаємо на прикладі конкретної справи, яку профспілка супроводжує у судах. Наша розмова – з головою первинки залізничників Запорізької дирекції залізничних перевезень Тетяною Вербовецькою. Вона від самого початку опікується історією працівника АТ «Укрзалізниця», який отримав важкі поранення на робочому місці.
– Ви вже разом пройшли довгий шлях у цій боротьбі, а сьогодні подали апеляційну скаргу на рішення Запорізького окружного адміністративного суду. З якої події для Геннадія Гавриленка, складача поїздів, почався шлях випробувань і боротьби?
– Під час виконання маневрових робіт на станції Янцеве 30 вересня 2023 року військові рф здійснили два ракетні удари. Це спричинило груповий нещасний випадок, унаслідок якого Геннадій Гавриленко отримав численні важкі поранення та контузію. Держпраці офіційно визнала цей випадок виробничим, внаслідок якого він отримав II групу інвалідності, встановлену у зв’язку з трудовим каліцтвом.
Як тільки нам стало відомо, що Закон № 2980 гарантує соціальний захист працівникам об’єктів критичної інфраструктури, ми відразу звернулися до регіонального управління Пенсійного фонду. Та на наше здивування, заяву прийняли лише з другого разу – спершу у фонді відверто сказали, що взагалі вперше чують про такий закон. А коли все ж таки розглянули документи, відмовили у виплаті, пославшись на Постанову КМУ № 415, відповідно до якої станція, де стався нещасний випадок, має бути внесена до Реєстру об’єктів критичної інфраструктури.
– Чи продовжує він працювати на залізниці? Його лікування ще триває?
– Так, він продовжив працювати на залізниці станційним працівником, а раніше обіймав посаду складача вагонів 5-го розряду, де рівень оплати праці був вищим. Через отримані поранення та інвалідність його можливості змінилися. Лікування триває й надалі, адже деякі уламки залишилися в тілі і повністю видалити їх неможливо.
– Після відмови з Пенсійного фонду ви звернулися до суду?
– Так, разом із юристами Ради профспілки ми підготували позовну заяву. Проте у вересні суд відмовив у її задоволенні, мотивуючи це тим, що Пенсійний фонд діє в межах постанови № 415, а підприємство не внесене до Реєстру об’єктів критичної інфраструктури. У мене є навіть офіційна відповідь регіональної філії, яка також це підтверджує. Загалом же, з огляду на закладені Кабміном коефіцієнти, ймовірність внесення об’єктів Укрзалізниці до цього Реєстру є мінімальною.
– Але ж відомо і про інші рішення на користь залізничників?
– Так, і навіть у тому ж суді. В іншій справі працівник, який постраждав ще у 2022 році, виграв процес у першій інстанції та отримав право на виплату, хоча Пенсійний фонд уже подав апеляцію. Цікаво, що обидві справи розглядалися майже одночасно, але рішення виявилися протилежними. Це ще раз доводить: багато що залежить від конкретного судді й того, як він трактує законодавство.
– Чи були ще подібні звернення від залізничників?
– Особисто до мене – ні. Але я спілкувалася з колегами з вагонного господарства Придніпровської залізниці. Там були випадки загибелі працівників, і їхні родини також отримали відмову від Пенсійного фонду. На жаль, далі вони не пішли – люди просто не вірять у судову систему і не бачать сенсу боротися.
– Ви у своєму дописі в Facebook згадували про чотири наступні кроки, які можуть зрушити цю справу. Що саме плануєте робити?
– Ми визначили чіткий алгоритм дій. По-перше, сьогодні вже подали апеляцію. По-друге, звернемося до народних депутатів, аби вони порушили проблему на парламентському рівні. Третій крок – офіційне звернення до Уповноваженого з прав людини. І нарешті, четвертий – лист до Прем’єр-міністерки Юлії Свириденко.
Чому саме до очільниці Уряду? Тому що під час круглих столів я особисто чула від Галини Третьякової, однієї з авторок Закону № 2980, що сам документ виписаний правильно, але питання виникають до виконавчої влади і ухваленої нею постанови № 415. Адже ще у 2020 році діяла постанова № 1109, яка чітко відносила транспорт, у тому числі й залізничний, до секторів критичної інфраструктури.
Ключове питання – це навіть не закон, а суперечливість підзаконних актів, які фактично нівелюють його дію.
– Чи є шанс у постраждалого добитися справедливості?
– Він сам каже: «Ми з вами будемо йти далі». Зараз він бореться за збереження групи інвалідності, адже навіть тут держава «переглядає» його стан. Ми вже направили апеляцію, паралельно треба звертатися до Уряду і Парламенту. Інакше права працівників критичної інфраструктури, так і залишаться лише на папері.
Ця історія – показова, особливо в контексті зростання інтенсивності обстрілів залізниці. Держава визнає залізницю стратегічною і критичною інфраструктурою, але на практиці її працівники залишаються поза системою соціального захисту.
© Підготовлено відділом інформації Ради профспілки
