Вікторія Кікоть – помічниця машиніста електропоїзда моторвагонного депо Фастів філії «Приміська пасажирська компанія», яка заряджає своїм захопленням улюбленою професією, впертістю на шляху до мети і жагою до нових знань.
– Це запитання, мабуть, ти чула сотні разів: чому ти обрала традиційно чоловічу професію «помічник машиніста»?
– Років у 17 я захопилась усім, що пов’язано з залізницею, особливо з електрорухомим складом. Тому вступила в залізничне училище. Спочатку отримала спеціальність квиткового і багажного касира. Проте ще в училищі зрозуміла, що хочу бути лише помічником машиніста. На жаль, дівчат на цю спеціальність не брали. Зверталась в різні заклади, і лише у Київському електромеханічному фаховому коледжі сказали, що не мають права відмовити мені в освітній послузі, хоч і не гарантують працевлаштування. Там я отримала фах «технік-електромеханік з обслуговування, ремонту та експлуатації тягового рухомого складу» та два додаткові свідоцтва – слюсаря з ремонту рухомого складу і помічника машиніста електропоїзда. Я дуже вдячна викладачам коледжу. Вони бачили мою любов до електропоїздів, до моєї спеціальності і не давали здатися, навіть коли було дуже складно. Вони вклали в мене багато знань, підтримки, впевненості. Це дуже знадобилось потім і на екзамені, і на роботі. При прийомі на роботу до моїх знань поставились значно прискіпливіше, зі мною спілкувалися значно довше, ніж з більшістю хлопців. На екзамені пройшлись по всіх білетах.
– А як тебе зустріли на робочому місці?
– Я проходила в депо поїзну практику і одразу повідомила, що збираюсь тут працювати. Багато хто, особливо керівництво, поставились скептично. Не вірили, що пропрацюю хоча б рік. Але я знала, куди йду, умови праці, зарплату, стан рухомого складу. Не було «рожевих окулярів», тож і не було розчарувань. Працюю вже четвертий рік, на різних маршрутах, з різними машиністами.
– Як тебе сприймають пасажири? Мабуть, для жінки не завжди безпечно ходити по електричці?
– Пасажири справді бувають різні. Помічники, машиністи, роз’їзні касири знають, що деякі компанії варто обходити. Тут більше питання в наявності на платформах освітлення, присутності працівників воєнізованої охорони. Якби вони підходили до електрички під час кожної зупинки, було би спокійніше. Але буває і так, що пасажири надто пильні. Зараз на постійних маршрутах до мене звикли, а на початку були випадки, коли не давали працювати і викликали машиніста, коли бачили, як відкриваю шафу.
– Довгий час професія «помічник машиніста» була закрита для жінок.
– Так, вона була в переліку робіт, на яких була заборонена праця жінок через важкі і шкідливі умови. Але ж для чоловіків ці умови так само шкідливі. Не вихід закривати якісь можливості для жінок. Треба роботи умови праці безпечнішими для всіх.
– Жінки потребують якихось особливих умов виробничого побуту?
– Таких самих, як і чоловіки. Чистий душ з теплою водою, чиста білизна в кімнатах відпочинку. Окремі душові кабіни замість перегородок. Бо колективами в душ не ходять ні жінки, ні чоловіки.
– Але, можливо, справді у професії «помічник машиніста» є щось, з чим жінка не може впоратись?
– Жінка може створити людину. Я не уявляю, як після такого вона може з чимось не впоратись. Зараз багато професій мають нестачу працівників. А «помічник машиніста» взагалі гостродефіцитна. Тому треба залучати на залізницю більше жінок, молоді, рекламувати залізничні професії. У мене була ідея створення освітнього серіалу для «Дія.Освіта» про залізничні професії, але це дуже затратна справа, тож мене не підтримали. Але ми маємо розуміти, які виклики стоять перед залізницею під час війни. Зараз я хочу отримати права помічника машиніста електровоза, хоча дуже люблю саме електропоїзди. Просто щоб знати, що у разі потреби я зможу бути там корисною.
– Наступний крок, мабуть, піти у машиністи?
– Зараз помічників не дуже охоче відпускають у машиністи, людей не вистачає. Та й взагалі, перед тим, як іти навчатись на машиніста, помічник має отримати досвід, від’їздити років десть. Але я думаю над тим, щоб продовжити вищу освіту, отримати диплом магістра.
– Перейдеш на кабінетну роботу?
– Я пробувала. Але кабінетна робота – то не для мене. Мені потрібен рух, швидкість, звук електропоїзда, світанки в кабіні.
Інтерв’ю підготовлено відділом інформації Ради профспілки
Фото Укрзалізниці
