Продовжуємо публікувати приклади актуальних судових справ, проаналізовані в роз’ясненні «Перша судова практика у спорах щодо трудових відносин під час воєнного стану» експертами програми «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність» (DOBRE), яка виконується міжнародною організацією Глобал Ком’юнітіз (Global Communities) за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Судова практика в питаннях строку звернення до суду

Огляд ситуації: працівниця є матір’ю двох неповнолітніх дітей, які перебувають на її утриманні. Вона працювала на посаді бухгалтера центральної районної лікарні, з якої була звільнена.

У зв’язку з існуванням потенційної і реальної загрози життю та здоров’ю дітей, високою імовірністю військової агресії республіки білорусь, запровадженням воєнного стану в Україні, вона звернулася у телефонному режимі до безпосереднього керівника – головного бухгалтера центральної районної лікарні із проханням подати від її імені директору ЦРЛ заяву про надання соціальної відпустки, як матері двох дітей. Наступного дня їй було відмовлено у задоволенні її заяви. Позивача 07.03.2022 звільнено з роботи за прогул без поважних причин (п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП).

Ключовими є такі моменти:

• 07.03.2022 позивачку звільнено з роботи за прогул без поважних причин (п.4 ч.1 ст.40 КЗпП);

• з наказом про звільнення працівниця ознайомлена у день звільнення;

• тривалий час позивачка знаходилась за кордоном;

• до суду звернулась після пропуску строку звернення;

• просила поновити строк звернення, посилаючись на здійснення гуманітарної роботи, постійні виїзди за кордон з цією метою.

Що нам про це каже законодавство?

Однією із гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин є строк звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору. Такий строк згідно із ч.1 ст.233 КЗпП України у справах про звільнення визначений в один місяць із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня вручення трудової книжки.

Встановлений ст. 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У ст. 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку мають кваліфікуватися ті, які об’єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 в справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установлені ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Якщо строк звернення до суду, установлений ст. 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском зазначеного строку.

У постанові Верховного Суду від 30.07.2021 у справі № 263/6538/18 зазначено, що «як поважні причини пропуску строку, встановленого в ч.1 ст. 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об’єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об’єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов’язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».

У даній же ситуації, установлено, що копію оскаржуваного наказу жінка отримала у день його винесення, тобто 07.03.2022. Таким чином, останнім днем строку звернення до суду із позовом із врахуванням вимог ч. 1 ст. 233 КЗпП України було 08.04.2022, але до суду представник позивачки із вказаним позовом звернувся 29.04.2022.

Про рішення суду

Цікавість цієї справи в тому, що суд ПІДТВЕРДИВ ПРОТИПРАВНІСТЬ НАКАЗУ ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ, ОДНАК У ЗАДОВОЛЕННІ ПОЗОВУ все одно ВІДМОВИВ, вказавши, що виїзди позивачки із України в Республіку Польща були короткотривалими, у перервах між ними остання мала можливість за місцем проживання звернутися за правовою допомогою. Як наслідок, у задоволенні заяви про поновлення строку відмовлено.

З рішенням суду від 29.07.2022 у справі № 166/282/22 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/105551493.

У разі, якщо позивачем було пропущено строк звернення до суду, а причини не є об’єктивно поважними, або не підтверджені належними доказами, відповідачу варто заявляти про пропуск звернення до суду, що має наслідком відмову у задоволенні позову.